Частина 32. Палац

Підійшовши до величезних дверей у замок, ми зупинилися.

— Впевнена, що не хочеш розповісти все мені тут і зараз? Іншого виходу може й не бути, якщо увійдеш до тронної зали. — тихо спитав Лерх.

— Впевнена. - відповіла я і увійшла у двері.

Я впевнено увійшла до тронної зали. Склепіння було з литого скла, а підлога вимощена дрібною, відблискучою різними кольорами, плиткою. Наприкінці зали у піднесенні на троні сидів чоловік середнього віку, хоча куди вже говорити про вік, його мені прочитати складно. З боків від чоловіка стояло ще два трони, які зараз були порожні. За кілька метрів від чоловіка мене зупинила варта, схрестивши переді мною гарпуни.

— Вклонися перед своїм королем, дівчинко. – голосно сказав чоловік на троні.

— Вибачте, ваша величність, але ви не мій король. - так само голосно відповіла я і помітила обурення на обличчях вартових.

— Що ж, але відповідаєш ти зараз переді мною. - посміхнувся король. - Схилися, поки тебе не стратили за неповагу до короля.

— Я колін не схиляю. – серйозно відповіла я. - Може, перейдемо до діла?

— Можемо і до діла, от тільки цей зал ти живою не покинеш. - король одразу посерйознішав. - Звідки ти прибула до моїх володінь?

— Я прибула із поверхні. - впевнено відповіла я і почула перешіптування стражників.

— І як прибула з поверхні опинилася в забороненому секторі? - запитав Король.

— Пройшла стежкою, прихованою від очей звернених і знедолених. - відповіла я словами з книги, яку читала.

— Брехня! - вигукнув Лерх. - Всім відомо, що ніхто з тих, хто нині живе, не здатний пройти стежкою!

— Але ж я пройшла! І приручила вартівника стародавнього поселення, що охороняє вхід від непроханих гостей! - голосно відповіла я, щоб усі в залі це почули.

— Лерх, це правда? - серйозно спитав король.

— Так, ваша величність. – невдоволено відповів капітан варти. - Вартовий захищав дівчину, коли ми прибули.

— Як тебе звуть, дівчинка, яка йде стежками древніх і підкорює великих Вартових забутих племен? - голосно спитав чоловік.

Що ж, настав час діяти. Я заплющила очі, видихнувши і віддала варті ментальний наказ розступитися, після чого знову глянула на короля очима, що горіли різнобарвним вогнем, і зробила кілька кроків у його бік.

— Я Кіра з клану Ланель! Дому перевертнів! Народжена Первородною і проживша тисячі життів! - мій голос гулом відбивався від стін скляної зали.

— І навіщо ти прибула сюди, Кіро, яка вважає себе Первородною? - серйозно спитав король.

— Я прибула щоб відновити зв’язок з силами Гідр та вчитися! - так само серйозно відповіла я.

У тронному залі повисла оглушлива тиша.