Частина 26. Перше заняття

На тренуванні з Ламаром відьмак явно жалів мене і боявся дати навантаження, яке я з легкістю долала. Якоїсь миті мені це набридло і я почала рухатися швидше, бити сильніше і парирувати удари ретельніше. Швидко підхопивши мій ритм Ламар відповідав не менш сильними ударами і тренування пішло цікавіше.

Вийшовши із зали, потираючи набиті синці і запам'ятавши нові рухи, я попрямувала до кімнати, про яку говорив Елар. Спустившись, я зайшла у відчинені двері.

— Пройди вперед. - сказав відьмак, зачиняючи за мною двері на замок. - Добре, тепер слухай уважно. Ти будеш приходити сюди щодня після тренування у Ламара, а звідси одразу до Аякса, обідатимеш у нього. Тобі ясно?

— Так. - відповіла я і вийшовши в центр кімнати повернулася до відьмака.

— Чудово. Запам'ятай ось що: - він суворо подивився на мене. - Моя мета навчити тебе контролювати свої сили та втілення. Тут ти маєш у всьому підкорятися мені і не суперечити. Заради твого ж добра.

— Я зрозуміла. – сказала я. Суперечити я не збиралася, аж надто довго чекала цих уроків.

— Добре. Почнемо з того, що ти вмієш. Звернися у вовка. - сказав чоловік, стоячи переді мною.

Я заплющила очі і через секунду знову глянула на відьмака вовчими очима. Моє тіло змінилося, вкрилося шерстю, а обличчя перетворилося на вовчу морду.

— Що ти можеш у цьому втіленні? - запитав відьмак. - Пройдися.

— А що потрібно? - гарчачим глухим голосом запитала я, пройшовшись по кімнаті.

— Так, говориш добре. На задніх лапах ходиш, як людина. Не погано. Тепер нападай. - звелів Елар.

— Що? - мої очі округлилися.

— Я сказав нападай, Кіро. – суворо сказав Елар.

Проковтнувши, я опустилася на передні лапи і повільно обійшла відьмака по колу. Несподівана, як я думала, атака і я лечу спиною у стіну.

— Повільно. Над цим ми ще попрацюємо. - сказав чоловік. - Повернися до центру.

Встаючи, я потерла плече і повернулася в центр кімнати.

— Як довго ти можеш бути у цьому втіленні? - запитав Елар.

— Не знаю, ніколи проблем не виникало ні з цим, ні з моїми іншими втіленнями. - я знизала плечима. - Найдовше я була вовчицею шість років. Найменше була феніксом, це близько тижня.

— Шість років?! – здивувався чоловік. - І не було після цього проблем зі зверненням у людину?

— Та ні, жодних. На той момент мені просто так було зручно. - я знову знизала плечима.

— Цікаво. – задумався відьмак. - Добре, звернися у фенікса. І прошу, не спали мою фортецю!