Частина 25. Лабораторія

Принісши дві чашки кави я сіла поряд із Сайрусом, який щось записував і вносив дані до комп'ютера.

• Ну що, вже довідався, що я за звір? - усміхнувшись спитала я.
• На кшталт того. - замислено відповів відьмак. - Слухай, а повідай мені свій родовід? - він повернувся до мене.
• Тут все складно.. – я задумалася. - Це треба питати у Віктора та Джая.
• Чому? – здивувався відьмак.
• Вони мої дядьки, начебто. - я знизала плечима. - Віктор брат мого батька, а Джай - брат матері, але ніби звідний.
• Цікаво… - Сайрус замислився і знову глянув на комп'ютер.
• Ну що там? - я присунулася ближче і зацікавлено зазирнула у монітор, але Сайрус швидко відвернув його убік.
• Поки що рано робити висновки! – серйозно сказав відьмак. - Слухай, випити не хочеш? – хижо посміхнувся він.
• Ні, мене Ламар вранці приб'є. – махнула рукою я.
• Хм, а ти стаєш більш врівноваженою, ніж раніше.. може й справді смерть вплинула. – задумався відьмак.
• Якби смерть на мене так згубно впливала, то я б давно стала пай дівчинкою! - я засміялася.
• Що так часто вмирала? - зацікавлено глянув на мене відьмак.
• Ну, за останній рік рідше, ніж зазвичай.. всього тричі.. А, стій, цього разу четвертий. - задумалася я.
• Серйозно? - очі чоловіка спалахнули. - І як це?
• Вмирати? - я засміялася. - Найчастіше боляче, уві сні мене вбивали не часто.
• А що ти бачиш перед смертю? Що відчуваєш? А коли відроджуєшся? – почав засипати мене запитаннями Сайрус.
• Так, постривай! - я засміялася і відсіла подалі, не бажаючи вдаватись в подробиці мого потойбічного життя. - Я вже відчуваю, як ти хочеш розкрити мій череп і підключити електроди та сенсори до мозку.
• Кіро, ну я ж учений! - обурився Сайрус. - Це все заради науки!
• Ага, дякую, мені таких вчених за життя вистачило.. - я зіщулилася.
• Я взагалі то пожартував. Над тобою справді ставили досліди? – співчутливо спитав відьмак, взявши мої долоні у свої руки.
• Ага.. Востаннє той лорд Лумінь, котяра облізлий, з лабораторій якого ми досі витягуємо наших.. - я струснула головою. - Давай не будемо про це. Не найприємніший досвід у моєму житті.
• Звичайно. – Сайрус кивнув. - Ходімо, покажу тобі дещо. - він узяв мене за руку і повів до великих металевих дверей.
• Що тут? - запитала я, входячи.
• Зайди та дізнаєшся. - з усмішкою спитав відьмак.

Увійшовши в невелику білу кімнату, я озирнулася. У ній нічого не було. Тобто абсолютно нічого! Зробивши пару кроків я боляче вдарилася.

• Чорт, Сай! Що це?! - обурилася я.
• Дивись! - він натиснув кнопку на своєму браслеті і в кімнаті з'явилися меблі. Стіл та стільці, тумба об яку я вдарилася, диван і навіть телевізор із останньою моделлю ігрової консолі.
• Вааааааау. - я озирнулася. - Як ти керуєш невидимістю статичних предметів? – я здивовано глянула на відьмака.
• Вніс пару коректив до твоєї формули газу, яким ти обробила костюм. – усміхнувся відьмак. - Я іноді ховаюся тут під час званих вечерь чи прийомів, щоб мене не діставали. Подобається?
• Це розкішно! Сайрусе, ти геній! - я озирнулася довкола.
• То що, турнір у Мортал Комбат? Поки Ламар не прийшов. - підморгнув мені відьмак.
• Чур я за Саб Зіро! - я застрибнула на диван і схопила геймпад.