Частина 25. Лабораторія

Принісши дві чашки кави я сіла поряд із Сайрусом, який щось записував і вносив дані до комп'ютера.

— Ну що, вже довідався, що я за звір? - усміхнувшись спитала я.

— На кшталт того. - замислено відповів відьмак. - Слухай, а повідай мені свій родовід? - він повернувся до мене.

— Тут все складно.. – я задумалася. - Це треба питати у Віктора та Джая.

— Чому? – здивувався відьмак.

— Вони мої дядьки, начебто. - я знизала плечима. - Віктор брат мого батька, а Джай - брат матері, але ніби зведений.

— Цікаво… - Сайрус замислився і знову глянув на комп'ютер.

— Ну що там? - я присунулася ближче і зацікавлено зазирнула у монітор, але Сайрус швидко відвернув його убік.

— Поки що рано робити висновки! – серйозно сказав відьмак. - Слухай, випити не хочеш? – хижо посміхнувся він.

— Ні, мене Ламар вранці приб'є. – махнула рукою я.

— Хм, а ти стаєш більш врівноваженою, ніж раніше.. може й справді смерть вплинула. – задумався відьмак.

— Якби смерть на мене так згубно впливала, то я б давно стала пай дівчинкою! - я засміялася.

— Що так часто вмирала? - зацікавлено глянув на мене відьмак.

— Ну, за останній рік рідше, ніж зазвичай.. всього тричі.. А, стій, цього разу четвертий. - задумалася я.

— Серйозно? - очі чоловіка спалахнули. - І як це?

— Вмирати? - я засміялася. - Найчастіше боляче, уві сні мене вбивали не часто.

— А що ти бачиш перед смертю? Що відчуваєш? А коли відроджуєшся? – почав засипати мене запитаннями Сайрус.

— Так, постривай! - я засміялася і відсіла подалі, не бажаючи вдаватись в подробиці мого потойбічного життя. - Я вже відчуваю, як ти хочеш розкрити мій череп і підключити електроди та сенсори до мозку.

— Кіро, ну я ж учений! - обурився Сайрус. - Це все заради науки!

— Ага, дякую, мені таких вчених за життя вистачило.. - я зіщулилася.

— Я взагалі то пожартував. Над тобою справді ставили досліди? – співчутливо спитав відьмак, взявши мої долоні у свої руки.

— Ага.. Востаннє той лорд Лумінь, котяра облізлий, з лабораторій якого ми досі витягуємо наших.. - я струснула головою. - Давай не будемо про це. Не найприємніший досвід у моєму житті.

— Звичайно. – Сайрус кивнув. - Ходімо, покажу тобі дещо. - він узяв мене за руку і повів до великих металевих дверей.

— Що тут? - запитала я, входячи.

— Зайди та дізнаєшся. - з усмішкою спитав відьмак.

Увійшовши в невелику білу кімнату, я озирнулася. У ній нічого не було. Тобто абсолютно нічого! Зробивши пару кроків я боляче вдарилася.

— Чорт, Сай! Що це, бляха?! - обурилася я.

— Дивись! - він натиснув кнопку на своєму браслеті і в кімнаті з'явилися меблі. Стіл та стільці, тумба об яку я вдарилася, диван і навіть телевізор із останньою моделлю ігрової консолі.

— Вааааааау. - я озирнулася. - Як ти керуєш невидимістю статичних предметів? – я здивовано глянула на відьмака.

— Вніс пару коректив до твоєї формули газу, яким ти обробила костюм. – усміхнувся відьмак. - Я іноді ховаюся тут під час званих вечерь чи прийомів, щоб мене не діставали. Подобається?

— Це розкішно! Сайрусе, ти геній! - я озирнулася довкола.

— То що, турнір у Мортал Комбат? Поки Ламар не прийшов. - підморгнув мені відьмак.

— Чур я за Саб Зіро! - я застрибнула на диван і схопила геймпад.