Частина 23. Сон

Я довго думала, чи варто приходити до нього. Стоячи перед дверима верховного Відьмака я ніяк не могла наважитися постукати, водночас боячись і лаючи себе за боягузтво. З одного боку я не звикла показувати свою слабкість будь-кому. З іншого - Елар був не хто б там не було, він був моїм чоловіком.. А може й зараз є, не знаю, чи має це термін давності.

• Чого шкребешся? Заходь! - почулося за дверима.

Чорт, Відьмачий слух. Зважившись, я прочинила двері.

• Можна? - несміливо запитала я.
• Та входь уже, все одно спати не даєш! - пробурчав Елар, сидячи за столом.
• Так ти й не спав. - я насмішкувато підняла брову. - Серветки та лубрикант встиг сховати? Історію браузера почистив?
• Кіро, нариваєшся? - Елар підняв очі від ноутбука і хижо посміхнувся. - Чи прийшла побісити мене?
• І так і ні. - я посміхнулася, але потім трохи посумнішала. - Взагалі то ні. Чи можна я тут, у тебе побуду?

Елар здивовано підняв брови і повисла тиша.

• Тобі твоєї кімнати та окремого тренувального боксу мало? - засміявся чоловік. - Вирішила ще мою кімнату окупувати? Може тобі ще ключ від кабінету дати?
• Так, і справді, дарма я це .. - насупившись я швидко вийшла з кімнати.
• Та стривай! Кіро! - Чоловік підвівся з-за столу, але коли він вийшов з кімнати в коридор - мене там уже не було. - Чорт, та що їй знову в голову спало?

Всю ніч я провела у тренувальному боксі. Вранці, коли Ламар прийшов на наше тренування, він нічого не сказав. Ламар, Аякс та Сайрус знали, що я не можу спати. Я не спала вже близько двох тижнів і мене це сильно вимотувало. Не так виснаження організму, як розуму. Вдень були тренування по колу, одне за одним, знову і знову. А щойно я заплющувала очі від втоми – приходив вогонь. І нема з ким поговорити, поділитися, попросити допомоги. Аякс на тренуванні ментального контролю вирішив допомогти мені і надав ментальний наказ заснути. Даремно він не обірвав зв'язку з моєю свідомістю. Я подолала наказ за хвилину, але ця хвилина тривала для нас вічність. Нікому не захотіла б відчути цей біль, коли ти гориш, а твоє тіло відновлюється так швидко, що ти не встигаєш померти, і ти відчуваєш цей біль, поки не прогорить весь вогонь і не згасне. Я сподівалася, що мені стане спокійніше поруч з Еларом, але той тільки посміявся з мого прохання.

Відкинувши ці думки, я привіталася з Ламаром і наше тренування почалося. Точніше для Ламара воно почалося, а для мене пішла сьома година в цьому тренувальному боксі.

На черговому "зборі старійшин", як його називали відьмаки, або "п'янка", як його називала Кіра, обурюючись, що її не запрошують, Аякс раптом заговорив про дівчину.

• Не подобається мені, як вона себе зводить. – сказав Аякс. - Я не можу зазирнути в її свідомість, воно закрите пеленою.
• З нею завжди одні проблеми. - пробурчав Елар, осушивши чергову склянку.
• Аякс, чого ти бідкаєшся?! - засміявся Ламар. - Це не тобі приводити її до тями, коли та тренується всю ніч безперервно, після чого у нас ще з нею силове тренування.
• Я вже перевів наші заняття на медитації, але це не допомагає. – Аякс потер очі. - Я відчув тільки краплю її болю, не уявляю, що відчуває вона.
• Чекайте, ви це про що? – Елар насупився. - Кіра тренується ночами? Навіщо?
• Хто знає..  - посміхнувся Ламар. - Може їй це допомагає відволіктися.
• Від чого? – Елар засміявся. - Від тренувань? А коли вона спить?
• Так вона не спить. – сказав Аякс. - Вже два тижні як. Ти що, не помічав?
• Хм.. - чоловік замислився. - Стій, ти сказав, що відчув краплю її болю. Ти про що?
• Краще спитай у Кіри. - Відповів за Аякса Ламар, помітивши як друга пересмикнуло.

Розмова перейшла на іншу тему і Відьмаки знову розвеселилися, швидко допивши ще кілька пляшок. Коли Аякс і Ламар розійшлися - Елар ще якийсь час сидів у кабінеті, не в змозі викинути з голови їхню розмову про Кіру. Сам не помітивши, він спустився в тренувальний зал і побачив дівчину в одному з боксів, яка вперто долає ворогів.

Минуло кілька днів, коли Кіра, сидячи в їдальні та неохоче жуючи бутерброд, почула в голові голос Елара.

"Кіра, зайди до мене в кімнату після тренування." – сказав Відьмак.

"Це ще навіщо?" – я посміхнулася. - "ПорнХаб заблокували?"

"Зайди тобі кажуть і не сперечайся." - Невдоволено сказав Елар, після чого додав. - "Будь ласка."

Будь ласка… - сказала вже вголос Кіра. - Ніфіга собі.

Прийнявши душ, я швидким кроком увійшла до кімнати Елара.

Гей, чого хотів? - відразу почавши з питання, що мене цікавить, я застрибнула з ногами на ліжко. - Слухай, у тебе матрац такий гарний. - Я трохи пострибала на ліжку.

• Хм, Кіро, ну ти можеш переїхати жити до мене. - відьмак усміхнувся. - Все-таки я твій чоловік.
• Еларе, милий. - я глузливо схилила голову. - Не можу ж я позбавити місцевих сільських повій такого задоволення, як ти!
• Ой договоришся, Кіро… - він хижо посміхнувся, а я відповіла йому такою ж посмішкою. 
• Так чого треба? - я потягнулась і відкинулась на подушки, несподівано усвідомивши що скучила за запахом чоловіка, якому ця постіль належить. - В мене за пару годин тренування з Аяксом.
• Сьогодні тренування з Аяксом не буде. - серйозно відповів чоловік і я здивовано глянула на нього. Він зазвичай додавав мені тренувань коли я його бісила, але вперше він їх відміняв. Тим часом Елар продовжив. - Я… я просто хотів щоб ти побула трохи поруч, якщо ти не проти. 
• Це з чого б? - я насмішкувато посміхнулась.
• Для мене цей період року завжди не простий.. - він встав з за столу і почав знімати спорядження. 
• Воу, Елар, я стриптиз не замовляла! - я розсміялась, стараючись уникнути душевної розмови до якої вів чоловік і сподіваючись що він збіситься. 

Натомість Елар лише всміхнувся кутиками губ, знявши обвіси і залишившись в штанах і футболці. 

• Мені завжди подобалась твоя нахабність і задиркуватість. - він сів поруч на ліжко. - Пам’ятаєш, як на ринку в Брістолі до тебе причепились ті троє дуболомів? 
• Так, я тоді думала як би їх вирубити і не викликати в тебе підозр. - я розсміялася. 
• Ага, і найращим варіантом ти обрала почати їх гучно лаяти і бісити. - він розсміявся. - Чорт, я так перелякався тоді, що вони тебе приб’ють, що не помітив як зарубив їх… 
• Та… ти мені потім досить зрозумілими методами пояснив, що так робити було не варто..  - я прикрила очі, піддавшись спогадам. - Але і ти молодець! Притяг до нашого дому ту повію, Гванду! 
• Вона була просто кухаркою! - вигукнув Елар. - Мила, ну ти ж жахливо готувала! 
• Мені було всього років 20 тоді! - обурилася я. - Батько та мама перевертні не вчили мене готувати борщі, пробачте! Це був не привід винаймати ту цицькату хвойду!
• Але ж вона потім сама від нас пішла! І в мене з нею ніколи нічого не було! - засміявся чоловік. 
• Ага, сама пішла… Вона удобрювала чорнобривці коло ганку. А як гарно росли ті чорнобривці, ммммм… - я мрійливо посміхнулась. 
• Ах ти ж..! - він вщипнув мене за ногу, але раптом зупинився і всміхнувся. - Чорт, Енні вони теж подобались, ті чорнобривці.. 
• Звісно подобались! - я хмикнула і сіла на ліжку. - А знаєш чому?! Бо мама розказала їй легенду, що сюди приходила відьма, яку мама перетворила на ці чорнобривці, щоб та не нашкодила її діткам! 
• Ну і казки у тебе! Ти чому дитину навчала?! - Елар здивовано скинув брови. 
• Навчала, що треба давати відсіч всіляким цицькатим відьмам! - я показала відьмаку язик. - А ти то чому Джеймса навчав?!
• Ооо, Джеймсу мої казки подобались! - Елар всміхнувся.
• Ага, бо він був малий.. і нічого не тямив в гарних казках.. - тихо додала я. 
• Гей! - Елар штовхнув мене в бік і я розсміялась. - Я гарний оповідач! 
• Та гаразд, може і гарний… - я посумнішала.