Частина 22. Жарт

Несподівано ми почули гучну лайку з коридору.

— Кірррррра! - почулося за дверима і ми з Аяксом переглянулись.

Швидко натиснувши кнопку невидимості на своєму спорядженні, яке я так і не зняла після силового тренування, я моментально сховала ауру, перш ніж двері до кабінету Аякса відчинилися. На порозі стояв озвірілий від злості Сайрус, а його блондинисте волосся стало яскраво червоного кольору.

— Де вона?! - загарчав відьмак-цілитель. - Аякс, де вона?! Я її приб'ю!

— Сайрус, не гарячкуй! - насилу стримуючи сміх відповів Аякс - Весь червоний вже від злості!

— Аякс, чорт забирай, це не смішно! - гаркнув на нього Сайрус, але раптом зупинився, почувши мій приглушений регіт у кутку кімнати. - Ось ти де!

Відьмак метнувся до мене, але я вже вистрибнула у вікно з четвертого поверху і, хапаючись гальмувала за виступи на стіні, злітаючи вниз. Сайрус стояв, дивлячись у вікно на тікаючу здобич, і зло сопів.

— Ну попадись вона мені! Буду на ній всі нові отрути та відвари тестувати! - глухо процідив Сайрус і вийшов із кабінету Аякса, який тим часом сповзав по стіні зі сміху.

Коли галас у замку стих я, під покровом ночі, пробралася в кімнату до Сайруса. Діставши флакончик із сріблястою рідиною я поставила його біля ліжка чоловіка. Хоч провчити відьмака і варто, але наживати ворогів не хотілося. Раптом мене схопили за волосся, повалили і сіли зверху, притиснувши до підлоги.

— Як нерозумно було приходити сюди, Кіро.. - прошепотів Сайрус мені на вухо.

— Може мир? - здавлено запитала я, намагаючись вирватися, але молодий відьмак тримав мене міцно.

— Ммммм, ось як ти заговорила ... - чоловік нахилився до мого обличчя, грубо поцілував, прикусивши мою губу. - Обов'язково помиримось. Але не так швидко.

Знову схопивши мене за волосся, він підняв мене з підлоги і підтягнув до крісла перекинувши через нього.

— Тобі хіба не говорили, що з відьмаками жартувати не варто? - вкрадливо спитав чоловік, утримуючи мене за волосся.

— Ні. - відповіла я, марно намагаючись вирватися.

— Ну, тепер знатимеш! - прогарчав Сайрус і сильно ляснув мене по попі.

— Гей, ти чого? - смикнулася я.

— Смирно лежи! - рикнув відьмак і вдарив знову, і знову, і знову.

— Відпусти! - я вирвалася, штовхнувши відьмака ногою в коліно, від чого той упав, і сама впала на підлогу. - Садист недороблений!

— Я то садист? - обурився відьмак. - Подивися на моє волосся! Тобі то легко говорити, у тебе волосся нормальне! Ану йди сюди! - він знову кинувся до мене, але я швидко вивернулася і відбігла до ліжка.

— Я тобі очисник принесла! - невдоволено кинула я, ухиляючись від спроб схопити мене. - Пару разів голову помиєш і вимиється фарба!

— Ага, а поки я з червоною головою - ти будеш із червоною дупою ходити! Йди сюди! - загарчав відьмак і поставивши мені підніжку знову повалив на підлогу. - А що коли ми тобі твої прекрасні локони відріжемо? - зло посміхаючись спитав Сайрус, взявши в руки ножиці.

— Тільки спробуй! - загарчала я, не помітивши як спалахнули мої очі і спалахнуло волосся.

— Воу, воу, охолонь! Я пожартував! - відьмак моментально зліз із мене і відсунувся убік.

Я голосно видихнула і волосся згасло.

— Круууууто .. - протягнув відьмак. - А в тебе тільки волосся горить?

— Не тільки. - буркнула я, встаючи. - Ну що, мир?

— Мир. Якщо ти допоможеш мені змити фарбу! - відповів відьмак, посміхнувшись і швидко підвівшись.

— Добре. - відповіла я, взяла флакон з тумбочки і попрямувала у ванну.

Допомагаючи Сайрусу відмити волосся я задумалася.

— Все, пробачив я тебе, не будь такою похмурою! - засміявся відьмак, обмотуючи голову в рушник.

— Та дивно якось... Ти не злякався, коли побачив що загорілося моє волосся.. - тихо сказала я.

— Ну так. - відьмак знизав плечима. - Думаєш я феніксів ніколи не бачив? - посміхнувся він.

— А ти бачив інших феніксів? - мої очі округлилися. - Я думала всі види, крім перевертнів вимерли!

— Пу пу пу… - чоловік потер потилицю. - Напевно дарма я тобі це сказав…

— Сай, розказуй! - загарчала я.

Чоловік пару хвилин мовчки дивився на мене, немов оцінюючи, після чого тяжко зітхнув. Порившись у шухляді столу, він дістав магнітний ключ-карту і простягнув мені.

— Запам'ятай. – тихо сказав він. - Восьма секція, п'ятий стелаж зліва. Там буде вся інформація про види, що існували, яка є в ордені відьмаків. Але! Якщо тебе спіймають - нарікай на себе, я прикривати не стану! Це заборонені знання і у небагатьох в ордені є доступ до цієї секції!

— Дякую! - я кинулася на чоловіка і міцно обняла, повиснувши на шиї. - Дякую! Дякую! Дякую!

— Все, досить. - усміхнувся чоловік, знімаючи мене з себе. - Зараз задушиш. Головне – будь обережна.

— Добре! - я кивнула, посміхаючись від вуха до вуха.

— Все, біжи спати. - посміхнувся чоловік, і я швидко вибігла з його кімнати.