Частина 15. Вечеря

Хлопці мало не побилися, з'ясовуючи хто піде зі мною на вечерю, тож я не чекаючи переможця вийшла з кімнати і пішла коридором у бік великої зали, звідки долунала музика. Помітивши мою відсутність хлопці побігли слідом і наздогнавши Рексар підхопив мене під руку. Інші ж йшли слідом. Що не кажи, а хлопці виглядали шикарно у своїх костюмах, з причесаним волоссям, у якому не було землі, трави та засохлої крові, як зазвичай.

Підійшовши до великих дубових дверей, я нервово ковтнула.

“Ти шикарно виглядаєш. Не хвилюйся” - почула я в голові голос Рексара і посміхнулася.

Двері перед нами відчинилися і ми увійшли до великої, ніби бальної зали. Повсюди були гості, пані у сукнях та чоловіки у костюмах, між якими шурхотіли офіціанти. Коли ми увійшли на нас звернулися погляди всіх присутніх. Серед юрби я помітила групу знайомих мені облич.

Чемно розкланявшись ми попрямували вглиб зали. Підійшовши ближче Саллі і Лора кинулися мене обіймати, Джай з Віктором стояли поряд, посміхаючись, а Хамід осторонь з цікавістю поглядав на мене.

— Кіро, ти тут як опинилася? - посміхаючись, спитала Лора.

— Та сама знаєш, де наша не пропадала. - всміхнулася у відповідь я. На душі стало зовсім тепло, наче я була в оточенні сім'ї. Та, в принципі, так і було.

— Ваша точно де тільки не пропадала. - засміявся Віктор і обійняв мене. - Давно не бачились, мала.

— Це точно. Ви тут звідки? - я міцно обійняла величезного Віктора у відповідь і звернулася до всіх присутніх.

— Так приїхали на звану вечерю. Не так часто вдається вибратися в люди та ще й на такий світський захід. - відповів Саллі і спокусливо посміхнувся.

Від цієї посмішки панянки натовпом валилися, але я вже навчилася їй протистояти. Кинувши погляд на Хаміда, він відповів мені легкою посмішкою.

— Рексар, друже мій, а давай обговоримо ваше завдання! - помітивши наші перегляди, сказав Джай і відвів командира Пазурів Дракона убік.

— Вікторе, дивись, там Ламар стоїть! Йдемо, привітаємось! - підключився до акторської гри Саллі і вони пішли у бік відьмака разом із Лорою.

Посміхнувшись, я поправила волосся, а до мене підійшов Хамід.

— Прекрасно виглядаєш. - сказав він, подивившись на мене.

— Спасибі, ти теж. – я мило посміхнулася.

— Як там ваші завдання проходять? - ніби ненароком запитав Хамід.

— Нормально, все гаразд. Ось сюди занесло. Ти мені про відьмаків не розповідав. - відповіла я.

— Мені здавалося, що ти і так про них знаєш. - знизав плечима чоловік.

Я відчула на собі тяжкий погляд і обернувшись побачила Елара, що дивиться на мене з іншого кінця зали. Мило посміхнувшись йому я знову відвернулася до Хаміда.

— Кіро, люба, ти що, вже в ліжко до верховного Відьмака стрибнула? - зло посміхнувшись, спитав Хамід, простеживши за моїм поглядом. - Знайшла собі нового шайнаре?

— Не сказала б що нового. - відповіла хижою усмішкою ревнивому перевертню я. - Скоріше давно забутого старого.

— А казала, що про відьмаків не знаєш…

— Коли ми бачилися востаннє він був Мисливцем на перевертнів. - я посміхнулася і взяла келих з шампанським у офіціанта, що проходив повз.

— Кіро, нам час на зустріч зі старійшинами. - сказав Рексар, підійшовши до мене з чоловіком.

— Вже йду. - усміхнувшись сказала я і повернувшись до Хаміда ніжно поцілувала його в губи. Він також відповів пристрасним поцілунком. - Бажаю добре провести час.

Відвернувшись, я підійшла до Рексара, який взяв мене під руку і повів до дверей у дальній частині зали.

— Кіро, от нахріна ти мужика дражниш? - невдоволено спитав Рексар.

У відповідь я засміялася і знизала плечима. Багато з Хамідом нас пов'язувало, він мені подобається. Але свобода мені дорожча.