Частина 14. Сукня

— Рексар, ми йдемо на вечерю до Відьмаків, чи на прийом у королеви? - невдоволено нила я.

— Кірочка, а як ти уявляєш собі вечерю у відьмаків? - хижо посміхаючись, запитав у мене Рексар.

— Ну.. посиденьки біля багаття зі смаженою олениною, яку щойно зарізали в лісі? - невпевнено сказала я.

— Кіро, ти варвар! Тобі оленів не шкода? - обурився Лука.

— Шкода.. - відповіла я, відвівши погляд.

— Так, брехушко, слухай уважно! Вечеря у відьмаків це дуже світська подія. На неї з'їжджаються багато впливових істот різних видів. Багато Чистих буде сьогодні в замку, тож дивись, не нарвись на тих, кого ти вже вбивала. Сукню маєш?

— Звичайно. – я закотила очі. - О котрій потрібно бути готовою?

— До сьомої. - відповів Рексар.

— Так. - я подивилася на годинник і зрозуміла, що залишилося всього три години. - Часу мало, я побіжу збиратися.

Прийнявши душ, я почала робити зачіску. Волосся було розпущене, а в нього вплетені нитки з сяючим камінням. Натільна білизна була дуже розпусною, але під сукню підходила тільки вона. Сукню я вибрала смарагдову, яка красиво облягала груди та талію, а нижче спускалася у підлогу вільною спідницею, на якій був виріз до стегна. Пославши Майка за валізою на корабель, я зраділа коли знайшла всередині такі ж смарагдові туфлі на високій шпильці. Трансформувавши ефеси на гарні різьблені браслети на руках, я злегка підфарбувала губи.

— Кіро, виходь! Ми вже спізнюємося! - стукав у двері Рексар.

Я глянула на годинник і зрозуміла, що вже половина восьмої. От чорт! Казала ж що часу замало!

— Зараз, біжу! Чи ти хочеш, щоб я пішла голою?! - обурилася я, одягаючи легкі сережки, що світяться під колір каменів у волоссі.

— А що, ми не проти.. - почувся сміх Джареда, і звук потиличника, що припинив сміх.

— Кірррра! - загарчав у двері Рексар.

— Та йду я, йду!

Я відкинула помаду, подивилася на себе в дзеркало, покрутилася і залишилася задоволеною побаченим. Підійшовши до дверей, які були вже на межі, я різким рухом відчинила їх і побачила за дверима натовп сильних, гарних чоловіків у чорних костюмах.

— Які ви гарні, мої хлопці… – тихо сказала я.

Тим часом хлопці замовкли і розглядали мене.

— Кіра.. покрутись.. – тихо попросив Рексар і я, посміхнувшись, виконала його прохання.

— Ну що, ходімо? - з усмішкою запитала я і першою пішла на вихід із кімнати.