Частина 14. Сукня

• Рексар, ми йдемо на вечерю до Відьмаків, чи на прийом у королеви? - невдоволено нила я.
• Кірочка, а як ти уявляєш собі вечерю у відьмаків? - хижо посміхаючись, запитав у мене Рексар.
• Ну.. посиденьки біля багаття зі смаженою олениною, яку щойно зарізали в лісі? - невпевнено сказала я.
• Кіро, ти варвар! Тобі оленів не шкода? - обурився Лука.
• Шкода.. - відповіла я, відвівши погляд.
• Так, брехушко, слухай уважно! Вечеря у відьмаків це дуже світська подія, на неї з'їжджаються багато впливових істот різних видів. Багато Чистих буде сьогодні в замку, тож дивись, не нарвись на тих, кого ти вже вбивала. Сукню маєш?
• Звичайно. – я закотила очі. - О котрій потрібно бути готовою?
• До сьомої. - відповів Рексар.
• Так. - я подивилася на годинник і зрозуміла, що залишилося всього три години. - Часу мало, я побіжу збиратися.

Прийнявши душ, я почала робити зачіску. Волосся було розпущене, а в нього вплетені нитки з сяючим камінням. Натільна білизна була дуже розпусною, але під сукню підходила тільки вона. Сукню я вибрала блакитне, яка красиво облягала груди та талію, а нижче спускалася у підлогу вільною спідницею, на якій був виріз до стегна. Пославши Майка за валізою на корабель, я зраділа коли знайшла всередині такі ж блакитні туфлі на високій шпильці. Трансформувавши ефеси на гарні різьблені браслети на руках, я злегка підфарбувала губи.

• Кіро, виходь! Ми вже спізнюємося! - стукав у двері Рексар.

Я глянула на годинник і зрозуміла, що вже половина восьмої. От чорт! Казала ж що часу замало!

• Зараз, біжу! Чи ти хочеш, щоб я пішла голою?! - обурилася я, одягаючи легкі сережки, що світяться під колір каменів у волоссі.
• А що, ми не проти.. - почувся сміх Джареда, і звук потиличника, що припинив сміх.
• Кірррра! - загарчав у двері Рексар.
• Та йду я, йду!

Я відкинула помаду, подивилася на себе в дзеркало, покрутилася і залишилася задоволеною побаченим. Підійшовши до дверей, які були вже на межі, я різким рухом відчинила їх і побачила за дверима натовп сильних, гарних чоловіків у чорних костюмах.

• Які ви всі гарні… – тихо сказала я.

Тим часом хлопці замовкли і розглядали мене.

• Кіра.. покрутись.. – тихо попросив Рексар і я, посміхнувшись, виконала його прохання.
• Ну що, ходімо? - з усмішкою запитала я і першою пішла на вихід із кімнати.