Частина 13. Навчання

• Кіро, що за розмова?! Що ти їм уже наобіцяла? - прогарчав Джаред, зайшовши в кімнату разом з іншими перевертнями.
• Та нічого я не обіцяла ... поки що ... - я пройшла вперед і сіла на підвіконня, діставши цигарки з куртки Майка і запаливши. - Потрібно подумати…
• Я знаю, що це була за розмова. - сказав Рексар і я підняла на нього погляд. – Вони намагалися її завербувати.
• Кіру?! У відьмаки? - вигукнув Лука.
• Ні. Мова про навчання, правда? - запитав у мене Рексар, на що я кивнула. - Підучать нашу дівчинку здібностями користуватися.
• І станемо ми тобі не потрібні, так Кіро? - сумно посміхнувся Джаред.
• Не говори дурниць! - я посміхнулася, зістрибнула з підвіконня, підійшла до Джареда і ніжно поцілувала його в щоку. - Ви завжди будете мені потрібні. Всі ви! - обернулася я до збентежених найманців.
• Закінчуйте ці телячі ніжності. - невдоволено буркнув Рексар. - Ми тебе тут не залишимо!
• Хлопці, це складний вибір... я не довіряю цим відьмакам. - я потерла шию, на якій залишилися сліди пазурів, але швидко сховала їх за волоссям. - Але навчитись мені треба. Ви самі знаєте, що я можу, але контролювати це мені складно... На емоціях я перетворююся...
• На машини для вбивств. - підрезюмував Майк і я блиснула на нього очима, але все ж таки кивнула.
• А ти гадаєш, що вони зможуть тебе навчити? Це ж загублені знання! - все ще сумнівався Джаред.
• Не такі вже й загублені... — тихо сказав Рексар і всі глянули на нього. - Я давно думав, щоб привезти сюди Кіру. Але зараз був до цього не готовий. Відьмаки мають велику бібліотеку з дуже древніми томами. У цих стінах жили такі істоти, про яких ми й не чули. Та і.. - від задумливо потер потилицю. - Не думаю що є шанс відмовитись від цієї пропозиції на мирних умовах… 
• Ну, отже вирішено! - вигукнула я.
• Нічого не вирішено! – перебив мене Рексар. - Я все ще проти того, щоб залишати тебе одну серед відьмаків.
• Рексар, ну що вони зроблять? Вб'ють мене? - м'яко посміхнулася я, підійшовши до чоловіка.
• Є речі і гірші за смерть… - тихо сказав він.
• Рексар, все буде гаразд, обіцяю. І не з таких колотнеч вибиралася. - я погладила його за вухом. - Мені дійсно потрібне це навчання.
• Гаразд, - через пару хвилин тиші сказав Рексар. - Але щоб завжди була на зв'язку! Ледь що - ти дзвониш, пишеш, голуба відправляєш, мені байдуже! Ми прилетимо на перший поклик. – суворо сказав він.
• Добре, матусю! - засміялася я, за що тут же отримала ляпас по попі.
• Я не жартую, Кіро! Будь на зв'язку! - загарчав Рексар.
• Добре Добре! Я зрозуміла!