Частина 10. Хто рано встає…

Я насилу заснула. Всю ніч у мене розколювалася голова, а коли я все ж таки заснула - прийшли кошмари. Мені снилася та пожежа в нашому з Еларом будинку, пожежа в лісі Йенардин… Уві сні вмирали близькі мені люди, рідні, друзі…

Під ранок я прокинулася від того, що Рексар облив мене крижаною водою з відра.

— Якого біса?! - відпльовуючись загарчала я. - Рексар, ти охренів?!

Поглянувши на чоловіка, я побачила його стривожений погляд, але тут же в нашу кімнату відчинилися двері й увійшов Елар з Аяксом. Швидко прикрившись ковдрою, тому що спала я тільки в тонкій спідній білизні, я помітила що і від мене, і від ковдри йде пара і на тканині видніються чорні обгорілі сліди.

— Вітаю вас, Еларе та Аяксе! - Рексар відкинув відро і ввічливо вклонився, через що очі на лоб полізли.

— Вітаю тебе Рексар. - кивнув йому Елар і зайшов до кімнати. - Кіро, швидко одягайся та йди за Аяксом.

— З якої це радості? - буркнула я, витираючи мокре обличчя обгорілою ковдрою.

— Кіро, швидко! - гаркнув на мене Рексар.

По його погляду я зрозуміла, що він не тільки поважає, але ще й боїться відьмаків. Але його проблема була в тому, що я то їх не боюся.

— Ага, щас, я навіть не снідала ще! - я встала, нахабно потягуючись і позіхаючи, виставивши на показ свою тонку білизну.

— Кіра .. - у Елара очі звузилися і він підійшов до мене впритул. - швидко одяглася і пішла за Аяксом.

— А чого ти мені вказуєш? - усміхнулася я, показавши йому язик.

— Як знаєш. Я просив чемно. - чоловік безцеремонно підхопив мене на руки, перекинув через плече і швидко вийшов з кімнати. Аякс побіг слідом.

— Пусти мене, мужлан ти неотесаний! Та я тобі очі видряпаю! - вириваючись кричала я.

— Раніше цей мужлан неотесаний тобі подобався. - сміючись відповів Елар і перехопив мене міцніше.

Не соромлячись я на весь голос лаялася різними мовами та діалектами, виривалася, але зробити так нічого і не змогла. Тим часом бійці Пазурів Дракона повибігали на шум із кімнат і, остовпівши і відкривши роти від подиву, тільки дивилися як Елар відносить мене коридором.

— Рексар, ти її хоч не вбий, коли повернеться. - проводячи Кіру поглядом, сказав Майк.

— Боюся мені і не доведеться. - відповів Рексар і передав команді браслету сигнал бойової готовності. - Збір за десять хвилин. Ходімо наше горе визволяти і валити звідси.

Я якраз у всіх фарбах описувала як мати Елара сношалася з усіма мені відомими видами істот, як мене внесли у велику кімнату з гумовими стінами та підлогою, і перекинувши назад через плече шпурнули у стіну. Згрупувавшись, я влетіла в стіну спиною і впала на підлогу, але швидко піднялася, вставши в бойову стійку. Мені було начхати як я виглядала зараз і я забула про нестачу одягу. В моїх очах палав вогонь.

Кіро, тепер настав час дізнатися кілька правил. - процідив Елар, дивлячись на мене зміїними очима.

— Знаєш, куди засунь собі ці правила! - загарчала у відповідь я.

— Заткнися та слухай! - голосно сказав відьмак, а я відчула напад сильного головного болю, такий же як уночі.

— Пішов ти! - прогарчала я струснувши головою, відганяючи біль.

Чоловіки переглянулись, але я цього не помітила. Відчувши напад нудоти я заплющила очі і головна біль посилилася. Я опустилася на підлогу, затуливши вуха руками.