Частина 9. Рексар злий

Вийшовши з кабінету Елара, я побачила відьмаків, що стояли біля вікна і спиралися на стіну. Як діти, що роблять вигляд, що не підслуховували, ну чесне слово.

— Що там з приводу неймовірного слуху відьмаків, нагадайте? - поцікавилася я, проходячи повз.

— В наявності. - посміхаючись, провів мене поглядом Ламар і увійшов до кабінету Елара слідом за Аяксом. - Доброї ночі!

— Навзаєм! - відповіла я, посміхнувшись своєю найспокусливішою усмішкою.

Пройшовши коридором і повернувши за ріг мене моментально згріб в оберемок Рексар, та так що я і пікнути не встигла. Менше ніж за хвилину мене мало не вкинули в кімнату, забиту перевертнями з команди Пазурів Дракона. Я тільки встигла почути, як замкнулися за нами двері, але мене тут же підхопили і посадили на стілець у центрі кімнати. Я нарешті змогла озирнутися. Хлопці були дуже злі, очі горіли в усіх.

— Хлопці, ви чого? – я здавлено посміхнулася. - Все ж добре закінчилося…

— Заткнися! - гаркнув на мене Рексар, підійшовши. - Ти зараз на дуже тонкій межі від того, щоб відлежуватися в медвідсіку весь наступний місяць.

Я нервово проковтнула і мовчки глянула в очі Рексару. За хвилину мовчання він потер очі.

— Чорт забирай, і що з тобою робити?! Ну це ж уже ні в які ворота! Навіщо ти поперлася сюди? Сиділа б на кораблі! - невдоволено пробурчав Рексар і глянув на мене, чекаючи відповіді. - Ну, кажи! Відповідай!

— Ну ти ж сказав мені заткнутися, ось і мовчу… – тихо сказала я.

— Так, хлопці, тримайте її. - суворо наказав він команді і рвонув на мене.

Викрутившись і вирвавшись з пари захоплень мене все ж таки схопили і я виявилася піднята за щиколотки, вгору ногами, в парі сантиметрів від підлоги.

Ну що, бажання відповісти побільшало? - глузливо спитав у мене Рексар, нахилившись до мого обличчя.

— Моя відповідь тобі по зубах проїдеться. - загарчала я і відразу отримала кулаком у живіт. - Ургх.. Сука ти, Рексар..

— Чудово, тепер я відчуваю, що ти налаштована на розмову. - Рексар посміхаючись випростався. - Почнемо з того, навіщо ти вийшла з корабля.

— Нудно стало… – пробурчала я.

— А чим ти так Елара збудила? - спитав Джаред і по кімнаті почулися смішки.

— Своєю харизмою та неземною красою. - глузливо відповіла я і знову отримала удар у живіт. - Гей, ну годі!

— Чому відьмак гнався за тобою? - зло загарчав на мене Рексар і я зрозуміла, що треба здаватися.

— Пустіть і розповім! - тільки й встигла сказати я, як мене відпустили і я впала на підлогу вдарившись головою. - Гей, блін, а обережніше не можна?!

— Так, Майку, ти б обережніше..  Вона в нас і так притрушена, а ти її на голову кидаєш.. - сміючись сказав Джаред.

— Може мізки на місце встануть. - пробурчав Рексар.

— І не сподівайся! - рикнула я, встаючи і потираючи голову. - Елар гнався за мною, бо вони знали, що ви мене ховаєте!

— А як ти йому на очі попалася, нагадай? - піднявши одну брову, спитав командир.

— Неважливо… - відмахнулася я під невдоволене сопіння команди. - Треба звідси валити.

— Нас не випустять. Корабель на блоці, охорона всіх виходах. І, бляха, Верховний Відьмак на тебе око поклав, Кіро! – Рексар загарчав на мене.

— Наче з нами це вперше.. - хмикнув Лука. - Мені вже здається, що ми більше тілоохоронці цієї малої, ніж найманці.

— Ой, хто б казав! - я блиснула очима на Луку. - Ти найбільше мої запаси отрут і антидотів випив!

— Так, все, досить! Кіра! - Рексар глянув на мене. - Ти ночуєш тут, під наглядом.

— Але… - спробувала заперечити я, але тут же замовкла, побачивши палаючий погляд Рексара.

— Розмова завершена. - суворо відповів Рексар.