Частина 8. Довгоочікувана зустріч

— Мене звуть Кіра Ланель. - серйозно сказала я, дивлячись тільки на Елара. - Я Чиста з дому Ланель, який винищили Мисливці на перевертнів, спаливши дощенту мій дім та святий ліс Йенардин.

У кімнаті зависла мертва тиша. Елар дивився мені прямо в очі, а я не відводила погляду.

— Де ти була? - тихим гарчанням спитав Елар, через кілька хвилин мовчання.

— Де тільки не була. - відповіла я, приречено сівши назад у крісло і забравши його склянку з віскі. - У всіх країнах, на більшості війн. У в'язницях та дослідницьких лабораторіях. У різних загонах найманців, убивць, добровольців та у складі багатьох визвольних місій. - я відпила золотистого напою і поглянула на решту відьмаків. Вони так само були шоковані.

— Ти приховуєш свою ауру. - сказав Аякс, оглянувши мене котячим поглядом.

— Так безпечніше. - коротко відповіла я, відірвавши погляд Елара.

— То ти насправді зробила сама це спорядження та зброю? - спитав Ламар.

— Ага. Подобається? - я чарівно посміхнулася рудоволосому чоловікові і провела рукою по своїй броні.

— Це неймовірно… – відповів він, заворожено розглядаючи мене.

— Хочеш навчу? - так само мило посміхаючись запитала я.

— А можеш? - його очі спалахнули.

— Ламаре! Аякс! Геть! - голосно прогарчав Елар на нас, роздратований моїм фліртом з рудоволосим відьмаком.

— Звичайно можу! - відповіла я Ламару, посміхнувшись на злість відьмака. - Якщо цю розмову переживу .. - скосила я погляд на Елара.

Ламар швидко кивнув і вийшов з кабінету слідом за Аяксом, зачинивши двері і залишивши нас з Еларом наодинці. Ми довго дивилися один одному в очі і мовчали. Закинувши ногу на ногу, я відкинулася на спинку крісла, відпила віскі і порушила тишу.

— Давно не бачилися. – сказала я.

— Це точно. - Відповів мій Мисливець, тепер уже Відьмак.

— Як тебе життя в Відьмаки занесло питати не буду. - сказала я, нахабно потягуючи віскі зі склянки. - Відпусти мене з командою додому і заважати я тобі не буду.

— Рексар із хлопцями нехай валять. - серйозно дивлячись мені в очі сказав чоловік. - А ти залишишся.

— Думаєш, що зможеш утримати мене? - засміялася я. - Еларе, давай серйозно. Нам було добре разом, та це було давно. Пройшло багато часу, ми змінилися. Ми зараз чужі один одному люди.

— Я поховав наших дітей, Кіро. – глухо сказав чоловік і я відчула укол у серці. - Не кажи мені, що ми чужі.

— Б'єш нижче пояса, значить .. - пробурчала я, опустивши очі. - Не турбуй мертвих. Я думала, що і ти вже давно доєднався до них.

— На твій великий жаль – ні. - сказав чоловік.

— Еларе, ну годі! – я закотила очі. - Ти дізнавач, чи що? Я на допиті?

— Поки ні. Але з радістю організую. - ричав чоловік, встаючи.

— Ось давай лише без погроз! - я злегка відсунулася від чоловіка, але йому не стало проблемою схопити мене за плече і скинути з крісла на підлогу. - Гей!

— Чому ти одразу мені не сказала, Кіро?! - загарчав Елар. Його обличчя зблідло, від чого шрами стали виразнішими, а очі стали котячими. - Чому не сказала хто ти при першому нашому знайомстві? Навіщо пішла зі мною? Ти хотіла змусити мене страждати?

— Що ..? - я здивовано подивилася на навислого наді мною відьмака. - Думаєш я народила тобі дітей і жила з тобою щоб змусити страждати ..?

— Тоді навіщо?! - прогарчав чоловік.

— Та тому, що я люблю тебе! - вигукнула я. - Тобто.. колись любила.. - я відвела погляд. - А не сказала, бо ти, чорт забирай, був Мисливцем на перевертнів, Еларе!

— Але чому тоді ти пішла…? - ледве чутно спитав він.

— Я побачила твій погляд ... розуміння хто я, коли ти побачив мене в образі вовка. Я бачила, як ти схопив свій меч. - загарчала на нього я і встала, обтрушуючись.

— Я шукав тебе. – тихо сказав Елар.

— А я знайшла тебе першою. - всміхнулась я.

— Ну, взагалі то це я тебе знайшов! - він сумно посміхнувся. - Як твій бік?

— Жити буду. – коротко відповіла я. - Ти не перший, хто намагався мене вбити.

— Вбити? - він розсміявся. - Сонце, я ще навіть не намагався! Та й ти напевно знаєш як складно йде відновлення. Пам'ятаю як Рексар прилетів зі своєю командою до нас…

— Так, я їх тоді знатно помотала. - я посміхнулася і відразу заткнулася від кинутого на мене погляду Елара.

— Що означає “ти помотала”? - рикнув він і знову почав повільно і хижо насувати на мене.

— Емммм.. Ну так, я.

— А не боїшся, що я скажу Рексару? – хижо посміхнувся відьмак.

— А він знає! - я посміхнулась.

— І ти досі жива? – здивовано спитав Елар, зупинившись. - Під усю команду лягти довелося, щоб не вбили?

— Фу, який ти грубий. Спробували б мене взяти - залишилися б без чоловічої гідності. - я засміялася.

— Ну ну .. - він відвернувся і підійшов до каміна.