Частина 5. П’янка відьмаків

Я довго чекала, поки у всіх корпусах згасне світло і нарешті почала діяти. Вперше дізнатися про відьмаків і не вийти подивитися на них? Ага, щас! Зламавши браслет Рексара я залишила йому картинку, що корабель заблокований, а сама зняла блок і, увімкнувши маскування невидимості на костюмі і сховавши ауру, вилізла в шлюз. Прокравшись до корпусу, я вилізла по зовнішній стіні до третього поверху і залізла у відкрите вікно, опинившись у довгому коридорі. Почувши голоси, я причаїлася, але, прислухавшись, пішла на звук. Голоси виходили з великого кабінету до якого вели сходи наприкінці коридору. Зупинившись на сходах, я прислухалася до чоловіків, що сидять у кріслах і п'ють віскі.

— Скільки, кажеш, Рексар привіз перевертнів? - спитав сивий.

— Чотирнадцять. - відповів рудий.

— У якому вони стані?

— Житимуть. Рексар не зізнається, яку гидоту їм вколов. Не знав би, що василіски вимерли...

— Хммм.. цікаво. А що з дівчиною?

— Дівчиною? - рудоволосий здивувався.

— Так. Кажуть, що саме вона принесла славу і популярність Пазурям Дракона. Як вона тобі?

— Дівчину я не бачив. - Рудий знизав плечима і відкинувся в кріслі. - Але вони не випускають свого «техніка» з корабля. Може, хочуть її від нас сховати, щоб не завербували. - відьмак голосно засміявся.

— О, а ось і ти! - сивий усміхнувся і показав рукою на сходи, де я й стояла.

Запанікувавши я зробила пару кроків, відходячи вбік і через мить помітила як повз мене сходами пройшов ще один відьмак. Вольове обличчя, вкрите кількома шрамами, чорна борода і довге чорне волосся, зібране в хвіст. І запах.. запах смерті, але є і ще якісь нотки.. знайомі нотки..

— Ламаре, Аяксе, пердуни ви старі, плітки обговорюєте? - чоловік усміхнувся, налив і собі віскі, і сів у крісло.

Я змогла уважніше його роздивитись. Обличчя було знайомим. Занадто знайомим. Але я не могла згадати звідки.

— Рексар нам поповнення привіз. Підлікуємо та відправимо до містечка тих, хто захочуть залишитися. Там якраз закінчують будівництво.

— Тааааак.. — чорнявий уважно подивився на сивого. - І? Я ж бачу, що щось не так.

— У нас є підстави вважати... - сивий, здається Аякс, глянув на Ламара. - що Рексар від нас щось приховує.

— КХМ, КХМ. Когось. – додав Ламар.

— Ти хочеш, щоб я з ним поговорив? - з хижою усмішкою спитав чорнявий.

— Завтра всі разом поговоримо. – відрізав Аякс.

— А кого шукаємо? - чорнявий відкинувся на спинку крісла і раптом глянув за плече сивого відьмака, ніби дивлячись мені в очі. Від цього погляду я аж затримала подих.

— Якусь загадкову панночку, яку Рексар з командою дуже не хочуть знайомити з нашим приємним товариством. - відповів Ламар.

Чорноволосий не зводив з мене погляд і, всього на мить, мені здалося, що його очі звузилися, а райдужка пожовкла, але потім вони знову стали звичайними.

— Вам би тільки на панянок подивитися, пси ви обдерті. - засміявся чорнявий відьмак і відпив віскі.

У мене завібрував браслет на руці, показуючи повідомлення від Рексара, і відьмаки відразу обернулися в мій бік, зреагувавши на звук. Вирішивши, що час валити з цієї п'янки, я безшумно збігла сходами і помчала коридорами куди подалі.

— От бачите. - сказав чорнявий відьмак, встаючи. - Ви шість годин не могли знайти цю панночку, а варто було прийти мені і вона тут як тут. - він усміхнувся і пішов до сходів.

— Приведи живою. – суворо сказав Аякс.

— Ага, неодмінно! - чорнявий відважив насмішкуватий уклін і за мить уже опинився нагорі сходів, погнавшись слідом за Кірою.

Відірвавшись від переслідування я забігла в коридор на кілька поверхів вище і зупинилася, щоб перевести подих. З однієї з кімнат почулася лайка і голоси, які про щось сперечалися. Підійшовши ближче я впізнала голоси своїх хлопців, але відразу двері відчинилися.

— Рексар, стій! Я впевнений що все добре! Може вона спить, чи зайнята… - Рексара намагався зупинити Майк, але той відштовхнув його.

— Я знаю її! - гаркнув на нього командир. - Я тобі гарантую, що вона вже десь тут блукає!

Рексар обернувся і врізався в мене, що застигла перед дверима, але все ще невидиму.

— Що за ... - чоловік спочатку не зрозумів у що врізався, але його обличчя спочатку висвітлилося розумінням, а потім потемніло від злості. - Чорт забирай, я тебе приб'ю! - загарчав Рексар, але ми обидва почули кроки і обернулися в бік коридору.

— Боюся це моя здобич, Рекс. - посміхаючись, сказав чорнявий відьмак, наближаючись.

— Вона одна з моїх. - Рексар вийшов у коридор і затулив мене спиною. - Перепрошую за неї, я не встиг пояснити їй правила. Негайно цим займуся. – останні слова він прогарчав.

— Не турбуйся, я сам. - чорнявий зупинився і зверху вниз глянув на Рексара. - Відійди.

— Вона член моєї команди. - серйозно відповів Рексар. – За її дії відповідаю я.

— Але ти зараз у моєму домі! - голосно сказав чорнявий, очі його звузилися і стали котячими. – І правила тут встановлюю я. Відійди!

Рексар обернувся, але мене вже й слід похолов. Розсміявшись, він відійшов.

— Наздоганяй. - сміючись, сказав Рексар і відьмак знову кинувся в погоню.