Частина 2. Порятунок звернених

Кіра сиділа в медвідсіку і вколювала собі чергову дозу отрути василіска. З цими завданнями та добровольчими місіями незабаром весь запас закінчиться!

З кушетки почулося гарчання і Кіра розплющила очі. Врятовані перевертні хоч і були вдячні за порятунок, але методи виведення аконіту з їхнього організму їм були не до смаку. Ремствування незадоволених швидко зникло після рику Рексара і запропонованого вибору: або укол отрутою василіска, або довга і болісна смерть від отруєння аконітом. Я спочатку посміялася з їхніх розгніваних облич, але потім Рексар всадив і мене в крісло і вколов ін'єкцію. Зрадник.. Ну вкололи мене кількома.. км.. десятками дротиків з аконітом. Ну, з ким не буває, нічого страшного!

Вийшовши з медвідсіку, Кіра пішла в кімнату управління. За штурвалом сидів невдоволений і побитий, але все ж таки цілий, Джаред.

• Тобі вже краще? - запитав він, помітивши що я сіла в крісло поруч.
• Мені й погано не було! - позіхаючи сказала я.
• Ага, то ти хиталася, коли ви прийшли. - з усмішкою сказав чоловік.
• Джай із Русланом уже чекають? - запитала я через якийсь час.
• Ми летимо не на базу "Бестій". - коротко відповів Джаред.
• А куди?! - здивовано вигукнула я і вказала на хвіст корабля. - Їм потрібна допомога!
• Я знаю! - рикнув Джаред і я осіклася. - Джай та Руслан закриті на карантин. На базу був напад.
• А Віктор? - запитала я.
• У Віктора все забито. - невдоволено відповів чоловік.
• То куди ми летимо? - обережно поцікавилася я.
• До Відьмаків. Вони дадуть притулок та вилікують поранених. Я їх уже попередив, на нас чекають.
• До кого..? - перепитала я.
• Наша всезнайка не знає, хто такі Відьмаки! - сміючись сказав Рексар, заходячи до кабіни. - Кіро, а куди ти бігла, коли отримувала смертельні рани та отруєння?
• Додому… – тихо сказала я. – А куди треба було?
• А треба було до Відьмаків! - Рексар по-батьківськи поклав руку на моє плече і повернув мене до себе. - Відьмаки захищають перевертнів. Та й не тільки перевертнів. Ментатів, тих же василисків, гідр та інших. Загалом нас!
• І давно? – недовірливо запитала я.
• Давно, близько восьмиста років. – серйозно відповів Рексар. – Вони навчили мене ментальному контролю. Я думав, що і тебе теж.
• Ні, я сама! - з гордою посмішкою відповіла я, звісно прибрехавши, з огляду на уроки Саллі та Лори. - І що вони варять у своїх відьмачих казанках? Приворот зроблять?
• Вона не зрозуміла, хто такі відьмаки. - засміявшись, сказав Джаред.
• Крихітко.. - Рексар узяв мене за підборіддя і змусив подивитися на нього. - Відьмаки, це ті, хто всі знають про нас. Все знають про раси, види, ліки та отрути. Вони найкращі цілителі та мета їх існування – захищати наш світ від вимирання.
• Але... Я не чула про цю расу. - невпевнено сказала я.
• Це штучно виведена раса. Кажуть, що вони були людьми, але потім провели мутації над своїм тілом і стали Відьмаками. Їм підвладна легка магія, цілительство, ментальний контроль, посилений нюх та стійкість до отрути.
• А з чого вони вирішили нас захищати? - задала я питання, що мучило мене з початку цієї історії.
• Сама спитаєш. - засміявся Джаред, саджаючи глайдер перед великою будівлею.
• Не спитає. - серйозно відповів Рексар. - Ти не підеш з нами, Кіро.
• Чому? - я схопилася з крісла, але мене відразу посадили назад.
• Тому що ти Первородна. Вони почують твою ауру за версту. - швидко і серйозно говорив Рексар. - Сховай ауру і чекай нас у каюті. Не висовуйся назовні!
• Рексар, любий .. - я хижо усміхнулася, але осіклася.
• Я сказав сиди на кораблі! - загарчав на мене Рексар з вогнем в очах, від чого я втиснулася в крісло. - Не можна дозволити Відьмакам дізнатися про тебе!
• Але...
• Ніяких "але"! Якими б розумними вони не були, я їм не довіряю .. - склавши руки на грудях серйозно сказав Рексар і суворо глянув на мене.

Мовчки кивнувши я сіла назад у крісло і спостерігала як перевертні виходять з корабля.