Глава 51. Переможці.

Бенкет продовжувався. Знову вино лилося річкою, а тости, що вихваляли нас, слідували один за одним. Про смакоти та делікатеси я просто мовчу. Мар ще на початку бенкету об'ївся так, що заснув із роздутим пузом на блюді з якоюсь рідкісною рибою.

Коли настав час роздавати нагороди, виступив король Сот, який оголосив, що по золотій монеті отримають усі чоловіки та жінки Сотрона, які взяли участь у підготовці до битви з мертвяками, по три золотих – всі, хто безпосередньо брав участь у сутичці, а відьмаки, як зимзимівські, так і сотронівські - по п'ять. Командирам – подвоєна нагорода.

Можете уявити, як радів народ?

Лізу король Сот забезпечив солідним посагом у чотири тисячі золотих, щоб не соромно їй було заміж виходити безприданницею. Скажу по секрету, що перед святом він підходив до мене і уточнював, які у мене плани щодо Вулії, на що я й серйозно відповів, що збираюсь одружитися. У зв'язку з цією обставиною Сот нагородив мене разом із Вулією тисячею золотих за порятунок королівства та графством десь у прикордонних із Зим-Зимом землях. Минулий власник помер, не залишивши спадкоємців, і його володіння, невелике місто із замком і три прилеглі селища відійшли до корони, а тепер, згідно королівського указу, переходили до нас. Тож ми з Вулією в одну прекрасну мить стали графом і графинею!

Нарешті життя почало налагоджуватися! Шкода, що Яр Буйний цього не бачить. Втім, нехай уже пристосовується в новому, моєму, тілі. Дуже сподіваюсь, що він стане на ноги.

Потім слово взяв Зигізмунд Перший і було б йому соромно не виявити щедрість до тих, хто рятував королівські дупи. Відьмакам, воїнам і жінкам Сотрона він виділив таку ж нагороду, як і Сот. Лисеняті, яка вже отримала пристойний посаг, подарував титул герцогині, тепер можна і за принца заміж виходити. А мені з Вулією, уважно розглянувши карти, відрізав шматок королівських земель, що примикали до мого графства в Сотроні. Там було всього п'ять селищ, зате був ліс і гарне озеро, а також до земель прикладався герцогський титул. Тож ми з Вулією з графа та графині в один момент перетворилися на герцога та герцогиню! Крім того Зигізмунд ще додав тисячу золотих на господарство.

У мене вже дах їхав. Не чекав… Чесно, не чекав. Тепер би жити та радіти, але…

Вночі мене накрив третій напад. Він був ще жорсткішим і болючішим, ніж перші два, а закінчився тим, що богиня в салатовому на тлі матового світила схилилася і поцілувала мене. У цьому я Улі не зізнався, вона й так хмурилася і сказала, що вранці ми їдемо на пошуки чаклуна, якщо я хочу жити. Були б неї потрібні інгредієнти, вона й сама зварила б зілля за рецептом, але їх не купиш на місцевому ринку, тож доведеться шукати спеціаліста.

Жити я хотів. А ось повертатися у свій світ передумав. Тут якраз усе налагодилося. Графство, герцогство, гроші, землі, замок, прекрасна розумниця чаклунка під боком. Але від подорожі не відмовлявся. Надто вже придавило.  Їхати ми вирішили на північ. Уля вирішила, раз богиня каже, що треба їхати на північ, варто дослухатися її слів. Тим більше, що найсильніші чаклуни в Зим-Зимі саме й живуть на півночі. Я в душі по-дитячому сподівався, що ми просто знайдемо фахівця, який допоможе мені позбутися нападів. А потім ми разом із Улею поїдемо до свого герцогства. Хоча розум казав, що мої надії марні.

Відпускати нас, звичайно, не хотіли. Про свою несподівану хворобу я не міг нікому розповісти. Довелось вигадати, що їду з Вулією на північ, щоб з'ясувати, що за дивне світило з'явилося у небі. Клятвено пообіцяв, що приїдемо на весілля Лізи та Свалетта, яке призначили за місяць. Мало того, королева Вітторія запропонувала заодно одружити і нас з Вулією, і Кранта з Арлі, адже у них свого часу не було справжнього весілля.

Добре, погодився я, на весілля витрачатися не доведеться.

Мене дуже втішило, що батько та мати Ярика вирішили жити разом, і ми в Улею пішли їх привітати та попрощатися.

- Мамо! Батьку! Це правда? Ви одружитеся?

Арлі збентежилась і замахала рукою.

- Якось так... Я казала, що це не обов'язково...

- Дуже навіть обов'язково, - обійняв її за плечі Крант, він уже дещо набрав ваги і не виглядав таким змученим, як спочатку, після звільнення від меркаллі. - Я ще тоді мав одружитися і забрати Арлі до себе. Молодий був, дурний. Але тепер я все надолужу!..

– Я дуже радий за вас. Молодець, тату, що не залишаєш маму в такий час, адже їй дуже важко пережити від’їзд  Неждана в лабіринт.

Арлі змахнула сльозинку, а Крант заспокоїв нас:

- Думаю, скоро у неї не залишиться надто багато часу для страждань. В Арлі  з’явиться дитинка, а в тебе, Ярику, сестричка!

- Сестра?!

- Ну так, адже син у відьмаків, зазвичай, буває тільки один.

- Дуже радий за вас!

- Прийміть і мої вітання! – приєдналася Вулія.

Добрі новини дещо заспокоїли мене. Арлі з Крантом не пропаде, а коли з’явиться немовля, то зітхати за минулим вже не матиме часу. Неждан же сам вибрав свою долю, і, сподіваюсь, що його рішення правильне.

Потім ми сходили попрощатися з рештою друзів. Всі були веселі й казали, що чекатимуть на зустріч. Я кивав, але відчував, що швидше за все більше нікого з них не побачу. Світ Луннара все сильніше і сильніше виштовхував мене.