Глава 50. Ті, що ходять.

Я обійшов, підмітаючи двір, навколо палацу, обсипав його непомітно порошком.

Ніхто на мене не звертає уваги, слуги – це народ, який взагалі рідко хто помічає. І це добре. Тепер пробираюся до вказаного вікна. Мету. Скляне вікно, як у всіх багатих будинках, завішене портьєрою, так що мені нічого не видно і нічого не чути. Що далі? Мету.

Раптом за вікном помічаю якесь ворушіння. Це Лізка, махає мені, приставляє до губ пальчик і тихенько відчиняє віконницю. Злегка відсмикує портьєру. Наближаюсь. Мету, дивлячись у освітлену купою свічок їдальню. Відьмацький слух доносить до мене тиху розмову царських осіб, що сидять разом за столом. Амулет на грудях стає ледь теплим, бо стіл знаходиться досить далеко. Навіть здалеку помітна краса королеви знову вражає мене. Король ніжно обіймає її, не для публіки, адже кімната порожня, крім Лізки, що ховається за портьєрою. Судячи з усього, це, дійсно, любляча пара. Що могло статися, що вони стали тими, що ходять?

- Треба було зрозуміти, що на нас чекає провал, ще тоді, коли зник той молодий відьмак, Яр Буйний, - каже королева. - Раз Мальторський вогонь не подіяв на нього, то ясно, що щось з ним не так, і що він здогадався, хто ми.

- Все могло бути і по-іншому, - схиляється до коханої король, ніжно поправляючи локон на її чолі. - Я думаю, що в ньому просто оселився дух, що заблукав. Тоді все стає на свої місця. Мальторський вогонь і не міг на нього подіяти.

- Але хтось йому допоміг! Хтось розрізав мотузки!

- І це загадка. Щось ми упустили… Та й, взагалі, хто міг спрогнозувати, що він помчить доповідати про свої підозри королю Соту?

- Справді, нащо це духові?

- І ще, навіть якщо в Сотроні дізналися, хто ми, я однаково не можу уявити, як вони змогли звільнити відьмаків від впливу Мальторського вогню! Не думав, що це взагалі можливо.

- Знищити стотисячну армію мертвяків теж неможливо, та ще й під час затемнення. Але її знищено!

- Загадки, загадки, люба.

- Нам треба тікати, любий, тікати, поки не пізно.

- Але королям так добре живеться.

- Знайдемо собі інше королівство. Мене зараз найбільше лякає, що ми не маємо уявлень, які сили виступають проти нас. Найрозумніше, що ми можемо зараз зробити - це зникнути з Зим-Зиму! Думаю, можна буде непомітно пробратися в Сотрон і дізнатися таємницю їхньої сили.

- Добре, люба, якщо ти так вважаєш... Гадаю, знайдемо зручні тіла при королівському дворі. Навіть, якщо армія Сотрона нападе на Зим-Зим, у нас ще є час. Завтра вранці ми залишимо  палац. А сьогодні давай насолодимось востаннє перед дорогою цією чудовою кухнею. Ти вже скінчила з першим блюдом? Чому не несуть обіцяну смачну качечку? - Король підняв зі столу дзвіночок і подзвонив. Я почув, як рипнули двері, і невдовзі побачив, як Уля несе на підносі блюдо з качкою. Наблизившись до столу, вона вклонилася, не підводячи голови.

- Став страву ось сюди, - наказав король. – І йди.

Вулія виконала наказ, але лишилася на місці.

Лізка махнула рукою:

- За мною! - і вискочила з укриття.

Ох, ти ж! Хоч би попередила! Ми ж так і не встигли розробити план дій.

Я кинув мітлу і заскочив через прочинене вікно у кімнату досить швидко, щоб встигнути побачити, як король з королевою падають непритомні, а Вулія хапає Лізку за руку і тягне до виходу.

Мій амулет стає гарячим, коли вони пробігають повз.

Я спізнився, перелякані ходячі перескочили в дорогих мені людей!

Я думав, що в кімнаті нікого, окрім королівського подружжя, немає, але тепер бачу двох стражників, які охороняють вхід.

А я… Я знов не знаю, що робити!

Вулія з Лізкою раптом падають, шапка злітає з голови Лисеня, і руде волосся розсипається по плечах. Вони обоє непритомні. Це і добре, і погано. Добре, що ходячі залишили їхні тіла. Погано, що я не знаю, де тепер шукати тих, хто ходить.

Тим часом один із стражників хапає іншого за руку із криком:

- Тікаємо!

Але другий стражник виривається і кидається до Лізки:

– Це вона! Вона! Лисеня!

Все відбувається надто швидко…

Обидва стражники піднімають і притискають дівчину, яка ледве починає приходити до тями. Як це зрозуміти? Я гальмую в нерішучості. Ходячі, як я розумію, переселилися в тіла стражників. Та звідки вони знають Лізку?

І тут двері відчиняються, і в кімнату заскакують один за одним Крант, Чух і принц Свалетт, перекриваючи вихід. І теж застигають, бо бачать Лисеня в руках у стражників, і теж не розуміють, що діється.

- Вбий Лисеня, - шепоче один із стражників другому. - Убий, інакше ми не зможемо втекти!

- Ні! – кричить принц, але на наважується наблизитись. Бо в руці другого стражника поблискує кинджал і він надто близько від шиї Лізки, щоб за мить перерізати їй горло. Чоловік замахується, але рука його тремтить.

Я розумію, що ходячі зараз у стражниках, але не можу зрозуміти, нащо їм убивати Лізку!