Глава 45. Відьмаки.

Забарився я, хоч чаклунки й допомогли зі зворотнім шляхом. Відьмаки Сотрону і відьмаки, зачаровані Мальторським каменем, ось-ось розпочнуть бій. Варто поспішити.

Я застрибнув на задоволеного Горда, який так і рвався з місця. Застоявся, бідолаха. Вулію посадив перед собою, з насолодою вдихаючи солодкий запах її пухнастого волосся. Солдатові наказав забрати Неждана. Не залишати ж їх тут, коло лабіринту, на самоті, там розберемося. Кошак звично вмостився на плечы, проспівавши на вухо своє: «Муррр!»

Рецепт чаклунського зілля шарудів у внутрішній кишені, постійно нагадуючи про себе. Може, кинути все, знайти чаклуна та спробувати повернутися у свій світ?

А як же Арлі та Неждан, Лисеня і Крант? Як же відьмаки, що потрапили під владу Мальторського вогню? Як усі інші?

 Чортова совість, але я не можу втекти з поля бою, коли все зараз залежить від мене.

Лошак, залишивши далеко позаду супроводжуючого воїна із Нежданчиком, швидко, мов блискавка, доставив мене до місця локації сотронських відьмаків. Вони вже стояли, притримуючи коней, озброєні та готові до бою, а король Сот був попереду. 

Який же ж цей чортяка-король… справжній! Не ховається за спинами війська, навпроти, показує приклад власною персоною, хоч сам і не має відьмацьких сил. Чесно кажучи,  захоплююсь його силою волі, хоробрістю та благородством! Я зіскочив з Горда прямо біля його ніг. Глибока зморшка пролягла між бровами короля, він був зосереджений і суворий.

- Чи вдалося добути зброю? – тільки й спитав монарх, міцно потискаючи мені руку.

- Я приніс те, що дали мені чаклунки, - туманно відповів я, бо роз’яснювати, бачу, немає часу.

- То де зброя? Можеш роздати нашим воїнам?

Я похитав заперечно:

- Не можу…

- Тоді… Що тоді, відьмаче?.. – в очах короля застигла туга.

- Я простягнув руку з перстнем.

- Що це?

- Чари, сподіваюся, що вони допоможуть, - коротко відповів я.

Я  був готовий віддати перстень монарху та передати інструкції, але він лише відсунув мою руку.

- То роби, що треба, бо вони вже йдуть, відьмаче! - кивнув король у бік кордону.

Я озирнувся. Загін відьмаків, набагато більший за наш, наближався. Попереду їхав великий літній чоловік, навіть, думаю, більший за мене. Напевно, теж у роді гобліни затесалися.

Що робити? Навіть на роздуми часу не лишається. Якщо загони зійдуться, проллється кров. Сотронівських відьмаків тринадцять, та ми з Крантом, зимзимівських – двадцять шість. Я не повинен допустити зіткнення за будь-яку ціну.

- Дайте мені щось біле! – вигукнув я.

Король з подивом глянув на мене.

- Та хоч сорочку! Ви маєте поняття білого прапора?

- Так, - кивнув король. - Це означає капітуляцію. Але ми не можемо здатися без бою!

- Без запитань! Мені потрібний білий прапор для перемовин!

Сот кивнув, і мені швидко спорудили палицю з якоюсь білою ганчіркою на кінці. Я високо підняв імпровізований прапор і пішки повільно рушив назустріч ворогам, що наближалися.

Побачивши парламентера, командир зупинив загін.

Я демонстративно підняв сокиру і відкинув її далеко убік.

Командир відьмаків демонстративно злегка витягнув величезний меч із піхов і зі стуком повернув на місце, показуючи, що на поступки йти не має наміру, але з коня зіскочив і продовжив шлях пішки, наказавши іншим чекати.

Ми зійшлися десь посередині та зупинилися. Відьмак дивився на мене байдужим поглядом, обличчя не відображало жодних емоцій, навіть інтересу. У темних очах не було навіть іскорки, незважаючи на яскраве світло Солара. Мальторський вогонь затьмарив свідомість і стер спогади. Зараз це був не відьмак, що захищає простий люд, а безжалісний та безпринципний воїн, що не задумуючись виконує накази короля. І все ж, він людина. І з ним можна говорити.

- Яр Буйний, - представився я, злегка вклонившись.

- Кряж Страшний, - представився командир, навіть не кивнувши. – Чого ти хочеш?

- Ми не хочемо кровопролиття... Вас набагато більше, і ми розуміємо, що нам не перемогти. Ми здаємося, якщо ви пообіцяєте зберегти життя нам та всьому населенню Сотрона.

Кряж замислився ненадовго і кивнув:

- Я можу пообіцяти нікого не вбивати, але ми зв'яжемо всіх відьмаків з королем Сотом на чолі і доставимо до короля Зигізмунда, як він звелів. Якою буде ваша подальша доля, я не знаю і від нас не залежить.

Тепер я вдав, що задумався. Чудово розумію, для чого ходячим потрібні відьмами живими. Щоб створити ще більше бездумних слухняних воїнів.

- Добре. Нас влаштовує такий варіант. Певен, що благородний король Зим-Зима зважить, що ми з доброї волі склали зброю, і залишить нам життя. А також не стане розоряти королівство Сотрон. Король готовий на все, аби зберегти життя свого народу. Як вповноважений представник короля Сота, даю згоду.

- Правильний вибір, - кивнув командир вражого загону.