Глава 42. Ігри богів.

Що робити, коли не знаєш, що робити?

Я з досадою потер набиту шишку. Правильно, зупинитися. Зробити паузу. Якраз і пообідати час. Я сів спиною до стіни і, насвистуючи, щоб не слухати тишу, почав діставати їжу з рюкзака.

Ммм… ням-няшка! Із королівської кухні. Одні запахи чого варті! Мар повністю підтримав мене, зацікавлеим поглядом супроводжуючи все, що я витягав. У мене навіть скатертинка була, щоб розстелити! Повний кайф! Ми з котом спробували всі делікатеси, дбайливо зібрані для героя, тобто для мене.

Вишукані страви! Може, в королі податися?

Після трапези питання нікуди не поділося. Що робити далі? У студентські роки усі проблеми вирішувалися за одним сценарієм. Не знаєш, що робити - лягай спати. Порада чудова, допомагає завжди. Але річ у тому, що перед відправкою до лабіринту я виспався. Добряче так виспався. На всяк випадок.

Гаразд. Не можу заснути, але можу медитувати. Колись у юності я захоплювався східними техніками, йогою, медитаціями. Спробую.

Я сів у позу лотоса, обійняв кота, що вмостився на моїх колінах, і заплющив очі. Почав, як годиться, стежити за диханням, вимкнув думки, зосередився на відчутті тіла та простору навколо…

Не знаю, скільки часу я провів у такому стані, але раптом я побачив світло і неясну картину, яка з кожною миттю ставала все чіткішою і чіткішою.

На софі в невимушених позах сиділи двоє чоловіків у хітонах. В обох невеликі вусики, що з'єднуються з борідками, десь дводенної небритості, русяве волосся до плечей, обидва середнього віку та інтелігентної зовнішності. На одному був хітон блідо-блакитного кольору, навіть здавалося, що він сам світиться. На другому хітон був темно-фіолетовий, з розкиданими зображеннями нічного світила. В обох на ногах сандалі. Вони мовчки дивилися на екран величезного телевізора, що висів прямо перед ними, на якому я зміг розглянути сірий коридор лабіринту і себе, точніше, тіло Ярика, що застигло в позі лотоса із заплющеними очима і зовсім безглуздим виразом на обличчі.

Біля софи з'явився третій чоловік, молодший, ніж перші двоє, хоча в рисах усієї трійці простежувалась якась подоба. На ньому була біла сорочка з яскравою червоною плямою прямо посередині грудей, чорні штани та чоботи.

- Знову ви сидите, втупившись в екран! - вигукнув він дзвінким, і навіть якимось різким, голосом. - Я спопелю вашого героя! Від нього не залишиться навіть сліду!

З бічної ніші, в якій вирував вогонь, потягнувся струмок полум'я, побіг по кам'яній підлозі в бік застиглої в медитації постаті. Тобто в мій бік!

- Охолонь, Фор, - ліниво промовив чоловік у блакитному. - Ти повинен дотримуватись правил. Він з'їв мед, отже, має право благополучно дістатися центру лабіринту і так само повернутися назад.

Струмок вогню зменшився і зник, залишивши по собі тільки смужку сажі на підлозі.

– І що потім? - запитав той, кого назвали Фором, невдоволено кривлячи губи. - Що потім, Солар?

- А потім… потім можливі тисячі варіантів! У тому і полягає сенс гри! – відповів Солар. - Багато чого буде закладено вже сьогодні, при зустрічі з чаклунками. Але чим усе закінчиться - не знає ніхто!

Чоловік у фіолетовому хітоні склав на грудях руки і додав:

– Найцікавіше шоу за останню тисячу років!

Видіння затьмарилося і зникло, а я зміг вийти із заціпеніння і розплющити очі. Примариться ж таке! Задрімав, мабуть...

Трусонув головою, проганяючи, як зазвичай, залишки сну. Та не розвіювався він, залишався у пам’яті чітким та ясним. Може, то через вплив лабіринту…

Мар підняв голову, муркнувши із запитальною інтонацією, мовляв, йдемо вже?

- Так, мій хороший, йдемо.

Я спустив котика на підлогу, встав сам і повернувся до стіни.

Несподівано!

Там, де до моєї медитації кам'яна кладка надійно перекривала подальший шлях, зараз нічого я не бачив! Дорога була вільна. Але ж стіна була! Не здалося ж мені це? Я навіть шишку потер, щоб впевнитись, що стіна була. А тепер її немає! А шишка на лобі є, і болить. То й добре. Тобто, не те добре, що болить, а те, що перепона зникла. Я ж казав, що чарівна сила сну завжди допомагає!

Бездоганний рецепт вирішення складних ситуацій!

Я підвівся, потягнувся, розминаючи застиглі м’язи і закинув рюкзак на спину.

А це що?

Чорна доріжка сажі тяглася по підлозі і зникала, не доходячи до місця, де я щойно сидів, підтверджуючи реальність мого видіння.

І як це розуміти? Я, дійсно, заглибився в медитацію настільки, що зміг побачити Солара, Луннара та Фора, місцевих богів?!

І чого б я мав дивуватись? У цьому світі все можливе!

Творці, називаються! Ставлення до своїх творінь просто ганебне!

Чесно, я розгнівався. Дуже розгнівався.

Значить, в ігри граєте, братики-боги?

У вас шоу, а люди гинуть…

І що я можу зробити? Прийняти правила гри і грати далі.

Так, я виконав умову гри, чуєте? Я з'їв чарівний мед, отже, ви не повинні більше перешкоджати мені! Я виконаю свою місію, знайду заховану зброю, дізнаюсь, як подолати тих, що ходять, і знищу їх!