Глава 40. Старий.

Щось не дуже вже мені це «миле» містечко подобається. Точніше, почало не подобатись з того часу, як нас оточили військові. Ми вимушені були підкоритися і рухатись у вказаному напрямку, хоч я вже й зрозумів, що то не почесна варта, а… просто варта. На наші питання ніхто не відповідав, люди були добре озброєні, суворі на вигляд і… якісь напружені, немов під конвоєм ведуть не гостей, а злочинців. Звісно, я на своєму лошаку міг би легко перестрибнути навіть через голови кінної варти й зникнути у невідомому напрямку, але не залишу я своїх супутників. Отже, разом будемо вибиратись із чергової Ж.

Доставили нас, як я вже й здогадувався, не до заїжджого двору, а до міської в'язниці. Як ми не намагалися довести, що приїхали до Чаруватів без злого наміру, нас ніхто не слухав. Точніше, слухали, кивали та обіцяли, що з ранку градоначальник з нами зустрінеться та розбереться. А поки що… вибачте…

Мій кінь-відьмак сам так рвався всіх порвати і покусати, що я його заспокоїв. Справді, сподіваюсь, що це лише непорозуміння. Просто стражники добре виконують свою роботу. Побачили чужинців, які в'їхали майже вночі до міста, і вирішили засадити їх за грати, про всяк випадок. Спілкувалися з нами, в принципі, досить шанобливо і навіть дозволили ночувати усім разом в одній великій кімнаті, тобто, камері. Коли б не грати на вікнах, то умови ще й нічого.

- Зекономимо на заїжджому дворі, - почала шукати хороше в даній ситуації Лізка. - А то чим би розплачувалися за нічліг? А так безкоштовно переночуємо, і коней наших нагодують.

«Вже нагодували, – почувся в голові голос лошака. Виявляється, мого нового фамільяра я можу чути і на відстані! - Не бійся, відьмаче, я придивлюся за конячками. А зранку, якщо вас не випустять, то дуже пошкодують про це!»

«Добре, Годре! Відпочивай. Думаю, що все буде у повному порядку».

Арлі поплескала себе по кишені:

- Загалом, гроші є в мене. Адже я жінка не бідна була, завдяки Кранту. Він регулярно надсилав допомогу, аж поки не забрав Ярика. Я за ці гроші відкрила гончарну майстерню на шість майстрів, непогано заробляла. І, їдучи з міста, скарбничку прихопила. Думала, з Нежданчиком на новому місці облаштуємося.

Непрохані сльози покотилися з її очей, і я поспішив перевести розмову на іншу тему.

- Давайте не гаяти часу і постараємося виспатися, поки нам надали таку можливість, бо ніхто не знає, що буде завтра.

Ми швидко повечеряли взятими з Ножів припасами і лягли спати.

Не знаю, як кому спалося, але я заснути не міг довго. Як на зло, через єдине віконце майже під стелею було видно сяюче на півночі коло матового світла. І знову я у напівдрімоті бачив маму, що стояла поруч із прекрасною богинею у салатовому. І м'які соковиті губи красуні прошепотіли: «Я обіцяю, що він прокинеться».

Вранці нас відвели до градоначальника, де ми розповіли про необхідність терміново їхати до столиці. На щастя, нам повірили. Думаю, певною мірою цьому допомогла присутність двох жінок. Але, в основному, їх переконали, що я не брешу, наявність коника-відьмака та кота-відьмака. Як відомо, відьмаки тваринного світу з доброї волі не служитимуть нікому злому. Вони самі обирають собі, ні, не господаря, партнера, і не служать, а дружать. А погань, нежить і навіть поганих людей чують здалеку.

Градоначальник щиро вибачився:

- Ви вже не тримаєте зла на моїх хлопців. Вони мають наказ: затримувати всіх чужинців, всіх підозрілих особистостей. Тож прошу прийняти мої вибачення у вигляді запрошення на сніданок. Замовляйте, що бажаєте.

Це було дуже до речі, тому що в цьому світі доводилося переважно харчуватися всухом'ятку. Тож ми замовили суп. І смаженого півника. І яєчню. І ряжанку. І... Замовляли б і далі, але Арлі зупинила:

- Та ви ж усього не з'їсте!

Після сніданку принцеві підібрали відповідну хай не звання, але хоч чоловічій статі, одежу, і ми, не зволікаючи, вирушили у подальшу дорогу в супроводі двох військових, які мали забезпечити нам максимально швидке прибуття до столиці.

Але, як не поспішали, навіть на нічліг не зупинилися, та до головного міста Сотрона, Канапеї, дісталися тільки наступного ранку. На мій подив, столиця не була обгороджена. Лише коли позаду залишились передмістя та околиці, ми під'їхали до обгородженої центральної частини.

- Західні ворота ще зачинені, рано, - пояснив нам один з воїнів, постукав і шепнув стражникові, чиє заспане обличчя показалося в бійниці, пароль.

Ворота зі скрипом відчинилися і далі ми їхали багатими районами. Втім, думаю, всі були настільки сонні після ночі, проведеної в дорозі, що не надто розглядали саме місто.

Палац виявився присадкуватим і не стільки естетичним, як практичним.

Звичайно, тут теж була варта, і пускати нас не хотіла. Король, мовляв, відпочиває, чекайте, після обіду прийомний час, тоді вас і вислухають у порядку живої черги.

- Гаразд, - вирішив я не вести марну суперечку з вартою. - Розумію, що будити короля ви не наважитеся, навіть якщо на голову впаде Луннар. Та десь у палаці зараз повинен знаходитись відьмак Чух, і нам його слід побачити прямо зараз. Позаріз треба.

- Зараз у палаці з відьмаків лише Старий, - відповів один із стражників. – Найстаріший відьмак королівства.