Глава 39. Порятунок невинної діви.

Чесно кажучи, я навіть злякатися встиг, коли перед носом моєї конячки майнула темна тінь. Щоправда, це й не дивно, після стількох зустрічей усілякої нечисті, нежиті, чи й просто місцевих хижаків типу мишей чи бджіл.  Та, на щастя, нічого поганого нас на цей раз не очікувало.

Просто переді мною на дорогу опустився Мар. Але він був неспокійним, нявкав, пирхав, розмахував крилами і весь час косився у бік дороги, що вела до лісу.

- Ні, котику, нам треба їхати прямо, - спробував я пояснити кошаку ситуацію, але той підстрибував на місці, не пропускаючи нас далі, і навіть гарчати почав, чого за ним ніколи раніше не спостерігалося. - Чого ж ти хочеш?

Тут я згадав, що відьмак повинен уміти спілкуватися зі своїм фамільяром подумки, і спробував послати котику образ того, як наша кавалькада рухається далі трактом.

Упс! Мені прилетів образ у відповідь: ми всі повертаємо ліворуч.

- Не знаю, чому, але Мар хоче, щоб ми звернули, - сказав я, звертаючись до своїх супутників.

- Свого фамільяра слід послухати, - відповів Крант.

- Але ми поспішаємо, і маємо їхати прямо!

- Повір, котячий відьмак краще за нас знає, що робити.

Гаразд. Я знизав плечима і спрямував конячку на бічну дорогу.

Задоволений, що його послухались, Мар змахнув крилами і полетів над нами. У моїй голові замиготіли нові образи. Не дуже чітко, але я побачив дві фігури, що зійшлися у смертельній сутичці. Одна гнучка, витончена, друга велика, важка. Більша фігура насідала, менша уверталася від ударів.

Ти дивись, який у мене кошак! Побачив, що комусь потрібна допомога, і змусив нас повернути. Звісно ж, допоможемо!

Я рвонув уперед. Вдалині, дійсно, з'явилися дві постаті. Наближаючись, я зміг роздивитися, що нападає дебелий мужик, а від нього відскакує, відмахуючись маленький ножичком, тоненька дівчина. Тут негідник присів, зробивши швидку несподівану підсічку, і дівчина впала на спину, випустивши ніж. З радісним криком мужик упав на неї зверху. Я швидко наближався і вже замахнувся сокирою, наміряючись збити ґвалтівника, як вжикнула стріла і вп'ялася йому в м’ясисту сідницю. Чоловік верескнув, наче порося, якого ріжуть, і кинувся в кущі. Я опустив сокиру і озирнувся.

Хто б ще? Лізка із тріумфом на обличчі опускала самостріл.

- І навіщо ти втрутилася? - Весь подвиг мені зіпсувала.

- Ти б зараз мізки цьому дурню вибив, а так буде йому болісний урок. Через дупу, зазвичай, мізки виправляють, може, порозумнішає.

- Гаразд. Стрілу лише шкода… - Я спішився і простяг врятованій дівчині руку, допомагаючи підвестися. - Ти хто?

Висока, вища за Лізку на цілу голову, струнка, правильні риси, темні очі, чітко вимальовані губи. На голові косинка зав’язана на потилиці вузлом на піратський манер, з-під неї з обох боків звисають на груди русі коси. Вродлива по-своєму, та мені жінки такого типу не дуже подобаються, щось у ній… чоловіче. Підхопила в одну мить свій ніж з землі, притиснула до грудей, немов продовжуючи захищатися.

От дурне дівчисько! Чи просто перенервувала, перелякалася, тепер усіх страхається. Я запобігливо прикріпив сокиру до пояса і простягнув назустріч врятованій порожні долоні:

- Ми тобі не зашкодимо. Навпроти, як сама бачиш, допомогли. Тому нас боятися не слід, - говорю тихо, ласкаво, мов з дитиною. – Так хто ти?

- Я?.. Дівчина безневинна, на яку напав лиходій...

- І що ж дівчина безневинна робить одна на пустельній дорозі, га?

Мовчить. Потупилась, косу розплітає-заплітає.

- Ну, добре. Тоді йди своєю дорогою, - кажу, - а ми - своєю.

- Ні, стійте! Я… дякую вам за порятунок… І… проведіть мене, будь ласка…

- Ми не можемо затримуватися в дорозі, справа в нас надто важлива. Життя усіх жителів Сотрона на кону. Тому, незнайома безневинна дівчино, вибач, але ми й так затримались занадто.

Тут і Лисеня підходить, дивиться оцінювально і хмуриться. Може, ревнує?

- Ти б, - каже, вішаючи самостріл на плече, - дівчино безневинна, якщо збиралася подорожувати, то хоча б в хлопця переодяглася. А то що дивного в тому, що таку кралю перший зустрічний мужик ледь не завалив та невинності не позбавив?

А тут і мама нас наздогнала:

- Ярику, - смикає мене за рукав і шепоче так, що, мабуть, на іншому кінці лісу чути, - ти дивись, яка славна дівчина! Придивись-придивися: просто красуня! Я б від такої невістки не відмовилася... А ти подумай, подумай!

Маман, очевидно, вирішила Ярика одружити якомога швидше. Ох, мами-мами, невже ви всі однакові?

Заспокійливо опустив на руку Арлі свою долоню:

- Мамо, не слід за мене вирішувати!

- Говори, дівчино, куди тебе провести! Я проведу! – А, це вже наш шляхетний Крант намалювався.

Дівчина голосно втягує повітря носом і видає:

- До столиці мені треба.

- Але, люба моя, ти йдеш не в той бік!

- Та ну?! Заблукала я. Запитати нема в кого. Хотіла тут в у одного запитати, та він надто швидко зі стрілою в заду втік.