Глава 31. Незвичайна дівчина.

І Лисеня почало розповідати про свої пригоди.

- Після того, як ти відмовився допомогти, я зібрала речі і втекла з дому. Їхала за тобою на певній відстані. Думала, що так і не покажусь тобі до самого повернення. А коли ти повернешся, скажу батькові, що ти мене викрав, а потім вирішив, що я тобі не підходжу, і повернув мене додому. Ти ж знаєш, що відьмакам не відмовляють. І це не вплинуло б на мою репутацію, а тут я якраз стану повнолітньою і отримаю свободу від опікунства і майно батьків у своє розпорядження.

Хитро продумано.

- Так це ти весь час йшла за мною? Я інколи відчував погляд у спину. Так то була ти?!

– Ага, – кивнула дівчина.

- І ти залишила горщик з молоком для кошеня? – здогадався я.

–  Звісно. Ти чомусь не хотів брати його з собою. А воно маленьке, безпомічне ще було зовсім. І голодне…

- І ти вистрілила в бджолу, коли та ледь не вчепилася мені в шию?

– Я.

- І мотузку в склеп, тепер уже й не маю сумніву, кинула ти?

Лізка кивнула:

- Так, коли ти провалився і земля зійшлася над тобою, я страшенно перелякалася, думала, що більше тебе не побачу, а коли раптом з'явилася дірка, я спустила мотузку, збиралася лізти на виручку. Але раптом почула, що хтось по ній вилазить назовні. На щастя, це виявився ти, живий і неушкоджений. І я вирішила знов заховатись…

А я все думав та гадав, що за незрозумілі події відбуваються дорогою! А це Лізка! Проста, хоч і дуже мила, дівчина Лізка. Лисеня, та, на кого я повинен дивитись, як на молодшу сестру. Але так на неї дивився Ярик, бо зростав разом із нею. Я ж, як сторонній оцінювач, маю сказати, що вона дуже гарна і дуже смілива. І як вона не побоялася вирушити у подорож на самоті, у цьому світі, сповненому нежиті та монстрів?!

- Хм... - Не знаю, що й сказати... - Дякую тобі, Лисеня! Виходить, ти не один раз мене врятувала.

- Еге ж.

- Як же ти сама мандрувала, не боялася?

- А чого боятися?.. По-перше, у дорозі я намагалася від тебе не відставати, коли б щось трапилось – кричала б, на допомогу кликала. В поселеннях просилася переночувати до сусідньої хати, щоб бути недалеко від тебе. Хто відмовить підлітку, котрий, як я усім казала, шукає старшого брата?

- Тобто ти весь час була поряд? Навіть не очікував, що ти будеш такою самостійною і сміливою дівчиною.

Лізка аж зашарілася:

- А як ми з Маром потоваришували…

- Та я бачу, близькі, як змовники.

– Що?

- Розумієте, говорю, одне одного без слів.

- А-а-а. Так він же думками з тобою спілкується, адже він твій фамільяр, навіть я відлуння його думок уловлюю.

Упс! А я й не здогадувався. Хоча варто було б. Коли я подумав, що треба було б комусь відволікти гідру, Мар викликав вогонь на себе, ніби тільки й чекав на моє прохання. Але відчувати його думки… Може, щось і було таке, та я переплутав послання кошака із власними думками чи з думками Ярика?

- У мене ще не дуже вдається обмінюватися з ним думками, але я навчаюсь, - пояснив Лізці.

Кіт задоволено замурчав і знову притулився до моєї щоки. Його думок я не почув, але почуття радості та підтримки були чіткими.

Ти розумніший за мене, друже, виявляється.

- А як ти потрапила у королівський палац? – поцікавився я.

Лізка посміхнулася:

- У палац я потрапила, попросившись працювати на кухню. Там посильні завжди потрібні: то принеси, туди збігай, їжу рознеси стражникам та челяді. До півночі не змогла вибратися. Тільки коли кухню зачинили, почала тебе шукати. Сама ніколи б не знайшла. Почула котяче репетування в замкненій кімнаті і виявила Мара. А він уже швидко зміг відшукати тебе у підземеллі, під вартою. І тут я зрозуміла, що довше ховатись не вдасться, треба тебе рятувати. На щастя, у парку я підібрала флягу, яку тобі дали, зі снодійним зіллям. Котик ще тоді передав мені образ, як ти п’єш і засинаєш. Не знаю, як ти не зрозумів і не відчув небезпеку… Пам'ятаєш, Мар навмисно перевернув вино і звалив у багнюку бутерброд, щоб ти не з’їв. Так ось, у флязі трохи питва залишалося. Я додала у флягу вина з королівського льоху (на щастя, доки я крутилася помічником на кухні, то дізналася, де зберігаються всі потрібні мені ключі), принесла стражникові, який тебе охороняв, сказала, що передали йому, але хто – не знаю, я тут новенький. Поки стражник випив вино, поки воно, добряче розбавлене, подіяло, і він заснув, я приготувала коней, трохи їжі, води в дорогу і прийшла тебе звільняти. Ось і усі мої пригоди.

- Якби не ти, не знаю, що й було б зі мною, Лисеня! Дякую за все! Щиро дякую! Ти – незвичайна дівчина!

- Тепер ти розкажи все про себе. Як ти потрапив у цю колотнечу?

Я й розповів. Все, крім того, що я не Ярик. Це – табу. Як Лізка поставиться до мене, якщо дізнається, що я не друг її дитинства, а прибулець з іншого світу? Яр, і то, спочатку мене вважав нечистим духом. Щодо того, чому на мене не вплинув чаклунський камінь, як на інших відьмаків, сказав: не знаю. Не знаю, і крапка.