Глава 30. Втеча.

Втома довгого дня, важкої дороги і битви з нежиттю таки звалила мене, і я навіть не помітив, як заснув, незважаючи на вельми складне становище, у якому знаходився, незважаючи навіть на біль у перетягнутих мотузками руках і ногах. Все ж таки здоровий організм у Яра Буйного, позаздрити можна. Втім, чого маю заздрити? Зараз він мій у повному розпорядженні. Здоровий, міцний... А толку від цього? Не можу звільнитися. От і пропадай тут… Станеш безвільною лялькою в руках королівського подружжя, щоб їх!.. А поки що лежи, нікчема, відпочивай…

Але довго відпочивати мені не довелось. Клацнув засув, рипнули двері – і я прокинувся тієї ж миті. Знову ледь-ледь підняв повіки, щоб розглянути відвідувача. Майнула думка, що ось зараз перетворюватимуть відьмаків на слухняних рабів, а я так нічого і не зміг зробити… Ні собі зарадити, ні колегам допомогти…

Ні до чого  не придатний відьмак… Наївний та довірливий.

Втім, такий самий, як і решта.

Я вже приготувався до чогось жахливого... Та раптом…

Темна тоненька фігурка легко прослизнула в приміщення і тільки причинивши двері запалила свічку. Ага, здається, гість непроханий і несподіваний. Наблизився до мене. Знайомі риси… Але де я міг би бачити цього хлопчика?

Дивно-дивно... Підліток підніс свічку до мого обличчя, блиснув усмішкою і радісно прошепотів:

- Яре! Нарешті я тебе знайшла!

Я розплющив очі, намагаючись зрозуміти, хто це міг мене так завзято шукати? І чому хлопчик говорить «знайшла»?

Підліток зірвав з голови безглузду шапку, і руде волосся розсипалось по плечах.

- Лисеня!.. – недовірливо прошепотів я. – Звідки ти тут узялася?!

От кого я менш за все сподівався побачити у цьому жахливому місці, так це руду бестію, що вимагала одружитись на ній, щоб врятувати від небажаного заміжжя.

- Все потім, - дівчина діловито дістала з-за халяви чобота ніж і розрізала мотузки, що стримували мене. – Звідси слід якнайшвидше забирати ноги… Чи цих, - вона кивнула у бік відьмаків, що лежали у незграбних позах, немов мертві, - теж слід звільнити?

- Треба було б усіх рятувати, але їх не розбудити, - відповів я, розтираючи онімілі кінцівки. – Вони у такому стані через мальторський камінь.

Лисеня недовірливо помацала одного з відьмаків. Похльостала долонькою по щоках. Навіть ногою поштовхала.

- Справді, не розбудити. А як же ти?.. Гаразд, потім розкажеш. А зараз слід брати ноги в руки і тікати.

- У мене десь у палаці речі... Та гаразд, чорт з ними, з речами. Але кота я не залишу!

- Все залагоджено, Яре, не турбуйся! Мар чекає нас біля стайні, тож не гаємо часу, - потягла мене за рукав Лізка.

Звідки вона знає про Мара?

 Але зараз не час для питань. Я намагався якомога тихіше рухатися за моєю рятівницею. На щастя, єдиний вартовий, що охороняв кімнату з відьмаками, зараз солодко спав, притулившись до стіни і присвистуючи уві сні.

Лізка провела мене низкою кімнат, сходин і коридорів, у яких я б ніколи не розібрався. Тільки завдяки їй ми, нікого не зустрівши, вислизнули через чорний хід, розташований біля кухні, і прокралися до стайні, де мені на плече відразу ж вмостився задоволений Мар. Мій любий кошак-відьмак! На диво, він просто притулився пухнастою мордочкою до моєї щоки, але не замуркотів, мабуть, тверезо оцінюючи обстановку і притримуючись режиму тиші.

- Чекайте, - шепнула дівчина і зникла в стайні. За кілька хвилин вона вивела пару коней. – Це тобі…

Ще за кілька хвилин вона вивела ще одну пару і рушила вздовж стіни, махнувши рукою. Я поманив конячок і пішов слідом. Незабаром ми вибралися до невеликих воріт позаду палацу, досить широких, мабуть, призначених для возів, що привозять провіант, дрова, і просто для челяді, не ходити ж слугам через парадні. Ворота були замкнені, але у Лисеня виявився великий залізний ключ, який вона вставила в замкову щілину і відчинила їх. Ми покинули палацове подвір'я непоміченими.

– Тепер куди? – шепнув я.

- А ти сам куди хочеш? - блиснула Лізка білками очей.

Куди? Сам не знаю… Може, таки додому? Я глянув на каламутне коло, що так само світилося у небі на півночі, на тому самому місці. Недаремно Ярик казав, що це не на добро. І недаремно сон снився, в якому сяюча богиня кликала йти на світло, інтуїція, мабуть, працює. А я вперто рухався в інший бік, от і потрапив у пастку. Але... Якщо проаналізувати розмову королівського подружжя, то всі відьмаки королівства Зим-Зим вже зібрані, і готується напад на сусіднє королівство Сотрон. У будь-якому разі мене відшукали б і захопили. Не міг я запідозрити в недобрих намірах королівське подружжя.

В очікуванні Лисеня, я, нарешті, отримав деякий час, щоб замислитись над черговою загадкою, що постала у моєму житті. Як Лізка опинилася в палаці, витягла мене з, здавалося б, безвихідної ситуації?

Та перш за все зараз слід вирішити, куди тепер ми маємо направити стопи? В королівстві мені залишатися точно не можна, як тільки виявлять моє зникнення, так і вишлють шукачів. Ось як мене виявили, коли я був у Великих Луках? Отже, якісь можливості для розшуку вони мають. Єдиним порятунком буде розчинитися десь на теренах сусідньої держави, тобто найближчого Сотрона. А там, якщо війна почнеться, то й надалі перебратися. Я воювати невідомо за кого і незрозуміло, для чого, не збираюся.