Глава 21. Загадки.

"Не дає мені спокою ця загадка", - зітхнув у голові відьмак.

- Яка загадка?

«Богиня з твого сновидіння. Колупаюся в пам'яті, але так і не знаходжу жодних спогадів про богинь».

- Хм… Брати, які створили цей світ, боги?

"Боги".

- Вони чоловіки?

"Чоловіки".

– А хіба можуть чоловіки довго без жінки? Ось так і з'являються в їхньому житті богині. Зрозуміло?

Вітерець лоскотнув по шиї, хлопають крила і з’являється відчуття чужої ваги на шиї... Кажан? Бджола?

Цей світ навчив мене не думати, якщо хочеш жити. Я блискавично вихопив сокиру і замахнувся навіть не думаючи, що можу ненароком відтяпати собі щось життєво важливе…

- Мррр, - пролунало біля вуха і волохата щока ніжно притулилася до моєї.

Кошеня! Я ледве встиг опустити сокиру.

- Як же ти мене налякав! Я мало не вбив тебе! А заодно, й себе!.. Яре, як він зміг наздогнати нас?

Я стягнув з шиї муркотливого котика і підняв перед собою. Бурштинові очі дивилися з докором і викликом, мовляв, як насмілився покинути мене?

Кошак виріс за ніч ще більше, але не набагато. Зате набагато помітніше збільшились крила. Вони починалися м'якою шерсткою, але поступово переходили в шкірясті, як у кажанів.

- Він… летів? - осяяв мене здогад.

«Ага! – весело озвався відьмак. - Тепер ти точно його не позбудешся. Та й намагатися не варто. Він визнав тебе одразу, при першій зустрічі. Розумієш, Славе, він тебе вибрав. Тому жодних шансів знайти йому господарів у тебе не було!»

- Ні, я, звісно, люблю кішок... Але навіщо мені такий тягар у дорозі, Яре?

«Який він тепер тягар, Славе Славний? Летіти може вже сам. Поки малий, нехай відпочине при потребі на твоєму плечі, але скоро пересуватиметься повністю самостійно. Їжу нашу тягати перестане. Кошаки, тобто, котячі відьмаки, виростають набагато більшими і сильнішими за звичайних котів, отже, здобич спіймати йому буде в задоволення. І, головне, ти тепер можеш ніколи не побоюватися, що на тебе ззаду нападе миша чи бджола! Котячий відьмак – не простий кіт, він легко впорається з таким ворогом. І спати можеш спокійно! Кіт-відьмак завжди поруч, завжди охороняє господаря та зуміє вчасно попередити, а то й допомогти! Це велика удача, коли у відьмака з'являється свій фамільяр. Спеціально знайти або купити тварину не вийде, вона повинна сама зробити вибір!»

- То гаразд, гаразд… Якщо так, то я не проти. Якщо він не заважатиме. Яре, якщо кошеня йтиме з нами, слід придумати йому ім'я.

- Маррр, - потерся кішок об моє підборіддя.

«Ось тобі й ім'я, яке він сам вибрав – Мар».

- Чудово! То що ж, Маре, - підсадив я кота на плече, - можеш перепочити, а то летіти далеченько довелося на незміцнілих крильцях. Тільки сумку мою більше не чіпай! Домовились?

- Маррр, - відповів кішок, і я порахував це за згоду.

"Ще одна загадка ..." - почулося в голові.

– Що?

«Кажу, наш шлях сповнений загадок. Дивися сам. З'явилося дивне світло на півночі і водночас - богиня з твого сну. Загадка? Як крихітне кошеня-відьмак опинилося однісіньке в глухому лісі – загадка? Звідки взявся горщик із молоком – загадка? Хто стріляв у бджолу і врятував тобі життя – загадка? У всьому моєму житті не було стільки загадок...»

- А ось і ще одна, - свиснув я, розглядаючи щось, що перегородило нам дорогу.

Наблизившись, зрозумів, що це віз, перевернутий і розбитий. Домашні пожитки були розкидані, але живого (чи мертвого) нікого не було видно. Мабуть, ті, хто їхав на ній, потрапили в аварію… Боже, що я мелю? Яка аварія? На рівній дорозі, де можна зустріти зустрічний транспорт раз на тиждень? Та ще й із швидкістю, що ненабагато перевершує пішого? Та й що могло так розламати віз?

Я почав розбирати уламки. Це називається мародерством? Але господаря немає, усі речі кинули. Не я, то хтось інший…

В принципі, я теж зайвого не візьму, адже мені на своєму горбі все тягти, конем не обзавівся. Дзвінкі монети не завадили б, але гаманець зазвичай носять на поясі або зашивають монети в пояс, так що грошики зникли разом із господарем.

Їжа?.. А от нічого їстівного я не виявив. Сумки, пакунки порвані. Якщо що й було, то дикі звірі розтягли.

А ось це мені знадобиться! Зшиті з грубої шкіри чоботи. Не від кутюр, звісно, ​​але для цього світу згодиться. І ось ще! Комплект срібних ложок, десять штук! Це – цінність! Можна буде продати, якщо зовсім сутужно стане. Штанів і сорочках, що цілком підходили за розміром, було чотири комплекти. Я вибрав щільні чорні штани та бежеву полотняну сорочку.

Все! Я сказав: все! А то ручки загребущі тягнуться забрати решту. Мило краще візьми, бо куплене у Великих Світанках майже стерлося.

Із зусиллям відтягнув себе і Ярика від розбитого возу. Тому теж все потрібно, а про те, що наш вантаж і так збільшився, і мені на власних плечай його тягти, не думає. Я йому так і казав.

«Так ми зараз відобідаємо, вага й зменшиться! Набагато зменшиться!» – оптимістично заявив відьмак.