Глава 17. Полювання. 4.

Почувши, що будинки порожні, чоловіки обережно почали виходити з лісу.

- Запах слабкий, перевертні тут, якщо і жили, то давно залишили хутір. Найсвіжіший запах був біля річки, де вони перебралися на той берег. Можливо, просто приходили, щоби щось забрати зі старого житла. Так що дарма твоя, Гріге, шавка рвалася на захід.

- Дурна твоя псина, - сплюнув один із мужиків, невдоволено косячись на косматого. - Надурили тебе - і заслужено. А ми тобі, дурні, повірили… Два дні вгробили через твої фантазії!

Гріг мовчав, зиркав на мене, кусаючи в досаді губи, але не міг заперечити. Моя історія виглядала досить логічною і правдивою. Хто міг запідозрити, що відьмак прикриває перевертнів?

Чоловіки зібрали сушняка, обклали всі три будинки і підпалили, щоб перевертням не було причини повертатися. Чорний стовп диму потягся до фіолетового неба.

Я разом із ними дивився, як жадібно лиже вогонь старі колоди, як миготять у язиках полум'я примарні тіні, як руйнуються обгорілі дахи... Не знаю, про що думали селяни, а я досадував, що не можуть люди з представниками інших видів жити мирно. Чому? Адже не завдавали їм перевертні жодної шкоди. Диво ще, що орки та тролі прижилися у містах. Мабуть, ближчі вони до людського роду. А перевертні через свою подвійну іпостась викликають несвідомий страх.

Повернулися ми до Середніх Луків ще до ночі. Тітка Маха чекала нас коло воріт, сидячи на лавці з моїм кошеням на колінах. Поруч із нею сиділо ще кілька жінок, які хвилювалися за своїх чоловіків, і ще кілька стояло неподалік гуртком.

- Можете жити спокійно! - крикнув я, підходячи. – Хутір перевертні залишили давно. Пішли за річку. І більш сюди не сунуть носа!

Баби та молодиці весело загомоніли, кинулися на шиї своїм героям, що захистили селище від злих ведмедів-перевертнів.

Тітка Маха піднялась мені назустріч, притискаючи до грудей кошеня, скупі сльози текли по її щоках.

- Все гаразд, - сказав я їй. – Тільки втомився дуже. Чи є чим повечеряти?

За вечерею бабця все розповідала про сина, не могла наговоритись. І справді, я піду - і їй більше ні з ким буде поділитися наболілим. Все хвалила, нахвалитися не могла, який син у неї… Найкращий у світі. Так, материнська любов – то святе… Як там моя матінка?.. Стара Маха змусила мене знов згадати про найріднішу людину, що залишилася у світі, куди мені дороги, гадаю, вже немає...

Не думай! Не думай! Все одно це не допоможе! Ні тобі, ні їй!

Треба просто жити далі. Намагатись вижити, хоч і у чужому тілі. Думками не зарадиш…

Посварив сам себе і ліг спати, пославшись на втому. Та й справді, два дні лісом «гуляли», не дивно, що ноги гудуть і плечі ломить.

Заснув, на диво, швидко, хоч і боліли втомлені ноги. Виснажений був і морально, і емоційно.

Але серед ночі здалося мені, що материнська рука гладить мою долоню. Так солодко стало, так добре, аж защеміло у грудях. Рідна моя, матінко…

Мимоволі ворухнув пальцями і почув такий знайомий голос мами: «Він пальчиками поворухнув! Він прокинеться! Він житиме! Синочок мій... Славику...»

Хотів кинутися до матері, обійняти її, притиснути до грудей!

Рвонувся навіть, але провалився, ніби у прірву, в сон без сновидінь.