Глава 17. Полювання. 3.

Гадаю, що я вже довго водив лісами мисливців за уявними перевертнями, і дав час справжнім залишити небезпечні місця. Я наблизився до кам'янистого берега, обнюхав валун і бадьоро видав резолюцію:

- Ось! Знайшов! Саме в цьому місці нещодавно перевертні перебралися на той берег. Переслідуватимемо?

Чоловіки зам'ялися. Втомлені, виснажені, переправи немає, плисти на невідому територію, тягнучи за собою важкі сокири? Дурнів немає.

- Бабця моя розповідала, коли жива була, - почав один із них, - що за річкою – землі перевертнів. Багато їх там. Нам не впоратися. Та й нема потреби! Ми хотіли лише наші околиці від звіролюдів очистити. А яка нам справа до того, що за річкою? Ми до них не ходимо, вони нам не заважають!

– Правду говориш, – підтримали мужики. – Ходімо додому, бо швидко сутеніє. Незабаром зовсім темно стане.

Невдалі мисливці тривожно озиралися, тупцюючи. Ризикувати власною шкуру нікому не хотілося.

Але, як я й очікував, Гріг виступив категорично проти.

- Ви, боягузи! Лишень зібралися всім світом викорінити зло з наших земель, а ви вже й задкуєте! Чи не соромно? В ліс боїмося далеко зайти, на перевертнів натрапити! Якщо вже вийшли, маємо йти до кінця! По нашій землі слід пройшов. Ось і відьмак це підтверджує! Отже, бувають тут перевертні! Ходімо цим слідом у зворотний бік – так і вийдемо на ведмежий хутір!

- Ходімо! Ходімо! - пролунали голоси, звинувачень у боягузтві ніхто не любить. - Відьмаку, проведеш нас слідом?

- Проведу, - кивнув головою.

Тепер просто треба рухатися вздовж русла річки на захід, поки собака нас не виведе на ведмежий хутір. Сподіваюсь, його вже давно залишили мешканці, часу було більш, ніж достатньо. Нехай мужики заспокоються.

Ми йшли вздовж річки, доки не стемніло. Потім довелося зупинитися на нічліг. Серед ночі, навіть за примарного світла Луннара, наближатися до житла перевертнів ніхто не ризикнув.

Я досі в лісі не ночував, але з такою групою підтримки все пройшло благополучно. Чоловіки натягли хмизу, розпалили кілька багать по периметру стоянки, призначили по чотири чергових, щоб усі сторони були під наглядом. Мене як почесного гостя від чергування звільнили. От і славно. Лежати на голій землі між багать було твердо, але тепло, так що я покрутився-покрутився та й заснув.

Ніч пройшла спокійно і вранці, поснідавши, наш загін продовжив шлях. Мені лише треба було непомітно спостерігати за гавкучою псиною. В одному місці вона зупинилася, закрутилася і почала рватися убік від річки. Я теж зупинився, оглядаючи землю та принюхуючись, потім скомандував:

- Повертаємо!

Собака весело мчав, повискуючи від радості і нетерпляче смикаючи повідець. Незабаром і я відчув, як трохи засвербіло в носі, дуже слабко, адже самих перевертнів тут уже не було. Нашому погляду відкрився ведмежий хутір. Три добротні дерев'яні будинки - і повна тиша.

Невдоволену псину син Гріга швидко прив’язав до дерева, одягнувши їй на морду ковпак, що не давав гавкати. Інші розосередилися, оглядаючи будівлі з різних боків, але не наважуючись вийти із чагарників. Що ж, настав час проявити свою «сміливість». Я рішуче підняв сокиру і попрямував у бік будинків, зазирнув в усі три по черзі. Дві будівлі були, й справді, занедбані. Третій дім, найкращий на вигляд, де, як я і зрозумів, жили перевертні, теж виявився порожнім, причому ведмеді постаралися вдати, що й тут давно не живуть. Меблі перевернуті, ганок зламано, горщики побиті.

– Нікого немає! - оголосив я, вийшовши з будинку.