Глава 17. Полювання. 2.

Рано вранці мене розбудив стукіт у двері і дзвінкий гавкіт собаки.

– Зараз вийду!

Тітка Маха визирнула з кімнати, подала мені невелику сумку:

- Візьми, Яре-відьмаку, тут їжа та вода. І… нехай боги завжди висвітлюють твій шлях!

Василь мовчки обійняв мене по-чоловічому і кивнув із сумною усмішкою:

- Прощавай, брате! Я твою доброту не забуду…

- Прощавай, Василю…

Я приєднався до групи з двох десятків мужиків, озброєних, в основному, сокирами та вилами, тільки у трьох з них були довгі списи, наконечники яких були вкриті тонкими візерунками, що тьмяно поблискували у світлі висхідного Солара.

"Срібло?" - подумки запитав я у Ярика.

"Срібло", - підтвердив він.

«Отже, і в цьому світі перевертня звичайною зброєю не вбити… Чому ж у тебе, відьмака, немає срібла в арсеналі? Вже ж тому, хто часто зустрічається з різними видами, насамперед належить таке мати! Це добре, що Василь виявився цілком адекватним, але хто знає, з ким доведеться справу мати?»

«Меч, вкритий срібною в'яззю, батько забрав, а сокиру… Гарна була сокира, залізна, зверху сріблом вкрита… Але мені в житті перевертні жодного разу не зустрічалися, а гроші були потрібні, я її й… продав».

«Пропив, коротше».

«Пробач…»

Тут ми вийшли межі селища. Дрібна псина почала тявкати і рватися в той бік, де, за розповідями тітки Махи, і був ведмежий хутір, на захід. Чує, гадина. Значить, і справді, натаскана перевертнів розшукувати.

Я рішуче повернув у протилежний бік.

– Туди!

- Але ж собака чітко вказує, що треба йти на захід! – заперечив Гріг.

- І кому ви віритимете? – обвів я очима мужиків. - Мені, спадковому відьмаку, чи дурній псині? Я точно знаю, що перевертні нещодавно проходили у тім краю, бо у мене при повороті на схід ніс свербить! А ця шавка вчула в заростях якогось лісового звірка чи птаха, от і гавкає.

Але Гріг не вгавав:

- Я за цю, як ти висловився, «шавку» десять срібників відвалив! Вона нам точно вкаже, де перевертні ховаються!

- Навіщо тоді мене покликали? – питаю, роблячи зневажливий вираз. - У мене свій шлях, своя справа, я все покинув, вам на допомогу прийшов! Але якщо у вас в авторитетах ця дрібна моська, то з нею на перевертнів і йдіть. А в мене своя дорога!

Знизав здивовано плечима, плюнув у бік псини, і розвернувся у бік селища.

Розрахунок мав рацію. Іти на перевертнів без відьмака нікому не хотілося. Думаю, якби не цей нервовий Гріг, ні в кого й думка не виникла б шукати пригоди на свою філейну частину. Навіжений!

- Стривай, відьмаче! - зупинили мене.

- Тобі ми віримо!

- Звісно, ​​тобі. Не собаці ж вірити!

- Ходімо, куди вкажеш. Ти тут головний!

От і добре. Так ми й рушили на схід, хоча псина весь час поривалася йти на захід, часто зупинялися, я принюхувався, робив вигляд, що уважно оглядаю кущі та дерева, і вів мужиків далі. На обід зробили привал і знову рушили на схід. Запал у селян все гаснув і гаснув у міру накопичення втоми. Люди, що живуть натуральним господарством, не звикли до тривалих подорожей. Солар уже проминув зеніт і почав повільно котитися донизу. Кроваво-червоний Фор видався вперед і здавався дуже близьким, ніби хтось величезний і невидимий іде з ліхтарем. Тут ми й вийшли до річки. Метрів триста завширшки, спокійна, але, гадаю, досить глибока, річка несла свої води, не звертаючи уваги на якихось чоловічків з їхніми дріб’язковими проблемами.