Глава 16. Маха і ведмеді. 4.

- Було мені вісімнадцять у той час, - почала розповідь бабця, трохи заспокоївшись. - Гріг до мене все сватався, та мені він не любий. Я й відмовляла. Усі місцеві знали, що десь у гущавині є ведмежий хутір, але ніхто не знав, де. А я одного разу, за грибами та ягодами зайшла непомітно для себе надто далеко у ліс і заблукала. Темніло вже, як я вийшла до хутора на три хатки. Я у вікна позазирала, і тільки в однієї було видно, що хтось жив, дві інші покинуті виявилися. Я покликала, постукала, та ніхто мені не відчинив, бо господарів удома не було. Тоді я забралася в хатку, знайшла на печі їжу, вирішила, що ніхто мене не засудить за тарілку каші, адже за цілий день у лісі вимоталася, втомилась та зголодніла. Поївши, я так почала позіхати, що навіть не помітила, як заснула, присівши на одне з ліжок. Вночі повернулися господарі, дуже здивувалися непроханій гості, але будити не стали. А вранці я познайомилася з головою сімейства Міхалом, його дружиною Міхеллою та сином Міхасом. Були вони привітні та усміхнені, запропонували погостювати в них. Але не наполягали, сказали, захочу – проводять мене до найближчого селища. Тільки я сама захотіла залишитися, сподобався мені Михась, заворожили погляди його гарячі та посмішка щира. Гарний він був собою, Василь схожий на нього. Та й характером м'який і добрий. Через місяць наша любов перейшла межі побачень, стали ми з Міхасом жити, як чоловік і дружина. Тільки батьки не знали цього, зустрічалися ми на строкатих луках, під віковими дубами, біля дзвінких струмків. А коли дізналися про наші почуття Міхал та Міхелла, то зажурилися. Раду сімейну зібрали. Розповіли мені, що вони з ведмедів-перевертнів. Я спочатку в шоці була, адже при мені ніхто ніколи не обертався. Я й подумати не могла, що на ведмежий хутір набрела. Виявилося, раніше тут жило більше перевертнів, але решта пішла за велику річку, подалі від людей. Хоч шкоди вони людям ніякої не робили, але люди чомусь прагнуть всю нелюд знищити. А могли б жити, як добрі сусіди. Сім'я Михася збиралася теж йти, але шкода було кидати рідну хату. Сильно лаяли сина, що правду мені вчасно не розповів, та й самі себе винили, не думали, що в нас так швидко до любові дійде. Я їм теж сподобалась, і не проти вони були такої невістки, але вичікували, щоб звикла і свідомо погодилася з перевертнями пов'язати життя. Сказали, що й тепер мені не тримають, мені самій вирішувати, вибір робити. Що раді були б, аби я залишилася та одружилася із сином їхнім. А я… не змогла. Гарні вони, але все в них по-іншому, вночі на полювання ходять, вдень відсипаються. Загалом подякувала я їм за гостинність, але вирішила повернутися до людей. Міхась провів мене, не просив залишитися, не вмовляв, тільки в очі дивився сумно-сумно. Вдома я сказала, що в місто ходила на заробітки, але обдурили мене, нічого не заплатили, я й повернулася. Гріг ще більше єхидничав, мовляв, не потрібна в місті нікому виявилася, і чіплявся із заміжжям. Тільки мені на нього після Михася і дивитись гидко було. А через деякий час дізналася, що чекаю дитинку від перевертня. Що вдієш? Селяни вирішили, що з міста «подаруночок» привезла. І тільки Григ, зустрівши одного разу біля мого будинку ведмедя, запідозрив, що я була в перевертнів. А це, справді, Міхась приходив, щоб дізнатися, як у мене справи. Я з ним потім у лісі зустрілася, звеліла, щоб у село більше не навідувався, обіцяла сама зрідка провідувати. Запропонував мій коханий повернутися до ведмедів, але я вирішила дитину свою серед людей ростити. Не хочу, щоб жив він відлюдником. Так і стали ми разом із сином у гості ходити до його батька та до бабусі з дідусем. Через онука вони вирішили залишитись на хуторі, не переселятися, як інші перевертні, за ріку. Так і минуло 30 років. Гріг після народження хлопчика заміж уже не кликав, розлютився, обзивав мене шльондрою перевертнів, а мого сина – нелюддю. Людей неодноразово підбивав йти ведмежий хутір шукати. Ось, нарешті, досяг бажаного. Що ж тепер робити, Яре-відьмаку? Як врятувати батька мого сина та свекра зі свекрухою? – Тітка Маха підняла на мене стривожені заплакані очі.