Глава 16. Маха і ведмеді. 2.

На подвір'ї почулися шум, стукіт і дзвінкий гавкіт. Світло смолоскипів дало зрозуміти, що будинок оточений і, схоже, його збираються спалити! Стоп! Вибачте, але я тут! І тітка Маха, яка звичайна людина. Та й Василь... Дивлячись на його добродушне обличчя і розгублений, але не злісний погляд, можу припустити, що він не монстр, що пожирає немовлят, а безневинна жертва обставин.

Бабця кинулася до сина, обійняла його, заливаючись сльозами:

- Синочок! Ти ніколи нікого не образив!.. За що ж вони так на нас?..

У двері затарабанили. Пролунав крик:

- Махо, відкривай! Покажи своє диявольське поріддя! Не зможеш тепер стверджувати, що твій вилупок - людина!

Думки блискавично пронеслися в голові, і я прийняв рішення. Незвичайне для відьмака рішення.

- Тітко Махо, ховайтеся із сином у сусідню кімнату! Та витріть сльози! Я вашого сина прикрию!

Та глянула на мене незрячим поглядом і не змогла навіть відповісти. Розумію, що повірити відьмаку – вище над її сили.

Перевертень зорієнтувався швидше, недовго думаючи, запхав безвольну матір у відчинені двері. Глянув у вічі, завмер на мить, ніби намагаючись зазирнути у саму глибину.

- Вірю тобі, - прошепотів. - Відчуваю, що не брешеш ... Врятуєш – до самої смерті молитися за тебе буду... - І зачинив за собою двері.

«Славе Славний, ти тепер рятуєш перевертнів?» - почувся у голові вражений голос.

• Замовкни, Яре! – гарикнув я.

Зараз треба думати, як рятувати і себе, і сімейство ведмедів-перевертнів.

То де там наші непрохані гості?

Я підняв з підлоги сокиру і відчинив вхідні двері.

Неохайний, розхристаний мужик приблизно віку Махи, з неприємним перекошеним обличчям, збирався заскочити в будинок, але різко відсахнувся, побачивши незнайомця.

- Ти ще хто такий? Теж перевертень?!

Я розреготався:

- Тобі сон кошмарний наснився, чи що? Сам не спиш і добрим людям спати не даєш! Ішов би своїм шляхом, а то розгніваюсь. Я злий, коли невиспаний!

– Ти хто? - крикнув молодий чоловік, що йшов слідом за кудлатим, в руках він стискав повідець з псиною, що рвалася і гавкала, мов навіжена.

- Я - Яр Буйний, відьмак, син Кранта, відьмака!

Люди принишкли, мабуть поважне ставлення до відьмаків у них у крові. Тільки кудлатий не заспокоювався.

- Сину, давай сюди собаку, хай перевірить цього чужинця! Відьмак він,  бачите!

А тут і бабка з іншої кімнати вийшла, накинулась на кудлатого:

- Гріг! Чи ти вже зовсім збожеволів зі своєю манією! Перевертні тобі скрізь здаються! Відьмак він, правду говорить! Вчора ввечері постукав у хату, попросився переночувати. Боре, хоч ти батькові скажи, - звернулася до молодого чоловіка за його спиною.

- Ні! – закричав кудлатий. - Дарма я, чи що, за цю дворнягу десять срібників відвалив?! Усіх тепер перевіримо! Усіх перевертнів знайдемо і вб'ємо!