Глава 16. Маха і ведмеді.

Я підвівся, спустив малюка на підлогу, а сам визирнув у вікно, намагаючись зрозуміти, що його  так налякало. Котик притискався до моєї ноги і шипів. У світлі Луннара виразно було видно людину, точніше – чоловіка, дебелого такого, одягненого, як зазвичай одягаються селяни. Він побачив, що хтось наблизився до вікна, але в темряві кімнати, мабуть, не зміг роздивитися і покликав:

- Мам! Відкрий!

А, то це бабин син! Я махнув рукою і пішов відчиняти двері.

Високий кругловидий молодик застиг на порозі, округливши очі. Так, на його матір я, очевидно, не схожий.

Він розгублено тупцював на порозі, очевидно, не знаючи, що йому далі робити. Що, не очікував побачити вдома чужу людину?

- Заходь, Василю, чого тупцюєш? Я – Яр, відьмак. Мене тітка Маха переночувати пустила, - простягнув я руку, але натомість машинально почухав ніс.

Щось дивне, адже не може тут бути ніякої погані!

«Перевертень...» - підказав у голові відьмак.

Перевертень?! Я повільно відступав до лави, де спав. Під нею десь кинув свою сокирку.

«Уважніше придивись до нього, амулет, налаштований на перевертнів, мусить тобі показати його другу іпостась!»

Придивився. За хлопцем, що збентежено зупинився біля входу, ледве відрізнялася набагато більша, ніж мала бути, тінь. Ведмідь!

А тут і бабця вискочила в одній сорочці, та так і застигла в дверях, переводячи зляканий погляд то на сина, то на мене.

- Василю! Навіщо ти прийшов? Я ж прохала тебе не вертатись до села!

- Ваш син – перевертень?! - Я намагався непомітно ногою дістати з-під лави сокиру. – Навіщо ви взагалі пустили мене до своєї оселі, якщо зберігали цю таємницю?!

- Він не мав прийти! Я не хотіла тобі зла, Яре-відьмаку! Ти – чемна, приємна людина. Але тепер… звиняй. Василю… Тепер тобі доведеться вбити його!

Не знаю, як, але в руках бабці опинилася моя сокира, і вона кинула її синові. Василь упіймав важку сокиру, наче та нічого не важила.

От тобі і добра бабуся! Напоїла, нагодувала, а тепер – вбити? Я гарячково перебирав у голові можливості порятунку.

Що в мене лишилося? Ножі за халявою чобота. Ножі проти перевертня-ведмедя? Смішно. Хоч би срібні… І то невідомо, чи бояться срібла місцеві види…

Василь кинув на підлогу сокиру, кинувся до матері. На диво, виглядав він збентеженим та розгубленим.

- Мамо, це вже не допоможе зберегти нашу таємницю! Повернувся Гріг із міста, привіз собаку, навчену вишукувати таких, як я. Вона вже зачула мій дух у лісі, рвалася і гавкала. Я відступив у хащу, а Гріг не спустив свого пса, побоявся напасти, бо був лише з сином. Зараз вони повернулися до села, собака поки що на прив'язі, але Гріг із сином збирають людей, щоб шукати перевертнів. Насамперед, сама розумієш, до нас підуть. Потім, я чув, у ліс, шукати ведмежий хутір! Вони вб’ють усіх, мамо!

- Василю! Біжи! Біжи до батька, забирайте всіх і йдіть! Так далеко, щоб ніхто не знайшов! І не повертайтесь ніколи!..

Тітка Маха зблідла і виглядала, мов з хреста знята, але рішучості їй не позичати. Згодна ніколи рідних не побачити, аби врятувати. Мене, схоже, вбивати передумали і я навіть відчув приязнь до матері, що так дбає про родину.

- Пізно! – видихнув Василь.