Глава 15. Фея не пробігала? 4.

Мені тітка Маха постелила на лавці, а сама пішла спати в іншу кімнату, зачинивши двері, щоби не заважати. Я загасив свічку і ліг, милуючись висхідним Луннаром через невелике віконце. Віконце було розділене на чотири частини, затягнуті прозорою плівкою, схожою на крильця гігантської бабки. Я так і забув запитати Ярика, що воно таке.

«Як ти там, друже? – покликав подумки. – Не спиш ще?»

«Щось мені тривожно, – озвався відьмак.– Начебто все, як годиться, а неспокій витає навколо…»

«Не знаю, я нічого не відчуваю, ніс не свербить, живіт набитий, дах над головою. Що ще потрібно для щастя, принаймні, у цьому світі? У моєму, звичайно, бажань і потреб було б набагато більше…»

«Ти мені ніколи не розповідав про свій світ, Славе Славний. Ми, начебто, з тобою зараз у дружніх стосунках… Мені також цікаво було б дізнатися, звідки ти…»

«Мій світ, Ярику… Я навіть не знаю, як тобі пояснити… Ми такі ж люди, як і ви. Тільки в нас... залізні коні, великі... На одні можна зверху сідати, як на звичайного коня, але мчать вони так, що жоден не наздожене. Траву вони не їдять, а п'ють… отруйну для людини рідину. Бензином називається. А коней тих називають мотоциклами. Інші коні великі, такі, що всередині кілька людей можуть сісти...»

«Всередині конячки?! – жахнувся відьмак. - Як же це?!

«Е-е-е… ці конячки скоріше схожі на кімнатки на колесах… Як би тобі пояснити? Як карети! Є у вас карети?

"У великих містах, у знаті - є".

«Ось! Тільки ці карети без коней!

«А карети й так без коней. З конем можна домовитися, щоб він тебе возив. Але тягти карету!.. Жоден не погодится!»

«А хто ж у вас тягає карети?»

"Воли".

«То добре, що є воли. Так ось, наші карети їздять без волів. Людина-водій сидить усередині і керує, наказує, куди їхати. Інші, пасажири, просто насолоджуються подорожжю. Такі карети ми називаємо автомобілями».

«Дивний світ…»

«А тепер уяви величезні карети, в які може поміститися кілька десятків людей. Це автобуси. А якщо з'єднано між собою кілька таких карет, то одночасно їхати можуть сотні людей!  Це – поїзди. Для них збудовані спеціальні дороги, з яких з'їхати неможливо, зате можна дуже швидко пересуватися з одного міста до іншого. Такий потяг може рухатися під землею у спеціальних тунелях, щоб ніщо не гальмувало його у дорозі. А тепер уяви карети, які можуть літати у небі…»

«Вигадуєш ти все! – не витримав Ярик. – Не може такого бути!»

«Не віриш – не розпитуй!» – образився я.

«Слав! Славе Славний, не ображайся! – почувся в голові запобігливий голос. – Вірю я… А сам ти в цьому світі чудовому хто?

“Я? А я створюю такі світи, як твій, з орками, гоблінами, відьмаками, чудовиськами різними… І інші світи, несхожі на твій…»

"Так ти - Бог?!!!" - жахнувся Ярик.

«Ні, я не Бог. Не я один такими справами займаюся, хоч і не кожен це вміє, треба вчитися… Але, - я задумався, - для створених світів, я, справді, бог. Точніше, один із богів».

«Я так і думав, що ти не просто нечистий дух… - Ярик запнувся. – Вибач… Не хотів образити… То я лише спочатку про тебе так думав. Але це… У голові не вміщується!»

Я тихо засміявся:

«Та в твоїй голові навіть я умістився, тож не прибіднюйся. Давай спати!

Відьмак замовк, але мені здавалося, я навіть відчуваю, як крутяться його думки, переварюючи почуте. Стало сумно. Я, потрапивши в цю реальність, про свою намагався навіть не згадувати. Щоб не було боляче. Адже там залишилася мама і... І все. Більше рідні нема. Як там вона одна? Ех, роз'ятрив рану!

Луннар, наче великий ліхтар, все сильніше заливав кімнатку своїм примарним світлом, я відвернувся до стіни, щоб заснути, і почав рахувати уявних конячок.

Прокинувся я від шипіння. Луннар був уже високо, так що зараз десь близько до опівночі... Кошеня якось примудрилося залізти на підвіконня і тепер злякано шипіло, дивлячись у вікно.

Що ж там?