Глава 14. Одержимий.

Ні, та це ж неможливо!

Ви помічали, що варто твердо вирішити виспатися, як твою рішучість розтопчать нахабно. А нічого нібито і не віщувало…

Спочатку грюкнули двері, потім почулися тупіт і крики. Не знаю, що там у них трапилось, але це мене не стосується. Тільки перший сон почав дивитися, тепер навіть не пам'ятаю, про що.

Я демонстративно відвернувся до стіни і натягнув ковдру на голову.

Ага, так і вдалось заховатися. Тупіт пролунав уже зовсім поруч, мене почали турсати за плече, і почувся схвильований голос Клима:

- Вставай, відьмаку, вставай! Допомога твоя потрібна!

Ось і прощай, мій солодкий сон, на який я так сподівався. Я повернув голову, ледь роздираючи очі:

- Що сталося?

- У коваля нашого біда. В онука нечисть вселилася!

"Я з людини виганяти нечисту силу не беруся! - пролунав у голові голос Ярика. – Не вмію! І сили такої не маю! Для цього серйозний чарівник потрібен! Стій, Славе Славний! Відмовся!»

«А раптом це не погань? Аж раптом такий, як я? – подумки відповів співмешканцю. – Адже може таке бути?»

А вголос сказав:

- Обіцяти нічого не можу, мені раніше не доводилось з таким стикатися, але піду, подивлюсь.

Ярик лише охав та ахав десь у голові, а я вже вдягався. Шкода хлопця, спалять і розбиратись не будуть.

Через кілька хвилин ми вже стояли на порозі кузні, де біснувався хлопчина років дванадцяти-тринадцяти. Худенький, блідий, очі закотив так, що видно одні почервонілі білки. Стоїть навколішках, оскільки тонкі рученята скручені ланцюгами за спиною і прив'язані до стояка. Смикається, немов контужений, і гарчить.

От напасть!..  Думаю, це не мій випадок. Сподіваюся, Ярик не мав такого вигляду, коли я в нього вселився?

Я зробив кілька кроків до хлопчика, але той рвонувся так, що ланцюги задзвеніли, і мені довелось відступити.

- Так, тихо, тихо! - протягнув я руки, долонями вперед. - Не бійся і не панікуй? Скажи мені, хто ти?

Скрегіт зубами, гарчання… На мене втупилися налиті кров'ю порожні білки.

- Тихо, тихо! Якщо ти підеш на контакт, ми зможемо домовитись.

У відповідь лише злісне гарчання.

Схоже, це все-таки нечиста сила.

«Ми нічим не зможемо допомогти йому, темний дух уже опанував плоттю. Відступися, Славе Славний! Наймилосердніше буде спалити хлопця на вогнищі…» - вмовляє мене Ярик.

«Щось ти, друже дорогий, коли тобі загрожувало спалення, не вважав це дійство наймилосерднішим і вмовляв мене всіма силами не видати свою присутність!» - відповідаю подумки.

«Але… Я… Ти ж виявився не нечистю! З тобою вдалося домовитися. А ось це…»

«Та бачу я, бачу…»

Я озирнувся.

За моєю та Клима спинами юрмляться і охають люди, одну жінку відливають водою, мабуть, то  мати нещасного.

- Як це сталося?

- Вчора пополудні по березовий сік у ліс пішов онучок... Не перший раз він ходив... - почав плутаний старий. - Прийшов, як завжди, тільки мовчазний, задумливий. На лавку ліг, заснув начебто. Надвечір, як стемніло,  всі поснули, а опівночі прокинулися від крику. Дивимось - Берек кидається, по стінах, по стелі скаче, то кричить, то гарчить, ніби вирватися з дому хоче. скрутили ми його ледве-ледве, в кузні замкнули. Що робити тепер?

Голос коваля здригнувся і зірвався на сумний стогін. Можу зрозуміти діда, знаючи місцеві закони, про які мені на початку повідав Ярик. Якщо в людину вселився нечистий дух, і немає поблизу сильного чаклуна-екзорциста, то чекає на нього очищення вогнем… А чим дитина винна?..

Немов почувши мої думки, старий додав:

- Ніде в околицях чаклунів такої сили, щоб зробити ритуал вигнання нечистого духу, немає... На тебе, відьмаку, тільки й надія...

На мене надія… Яка надія? Ярик стверджує, що іншого шляху, окрім спалення, не існує… Як я скажу його матері, його дідові, що нічого не можу вдіяти? Нащо й потрібен такий безпомічний відьмак?

У голові крутиться якась думка, намагається достукатися, але, як тільки я намагаюсь ухопити її за хвіст, зникає. Я витираю тильною стороною долоні піт з чола. Як пити хочеться… Попросити, щоб принесли… та хоч би й березового соку…

Раптом думка оформляється: березовий сік! Адже в цьому світі все навиворіт…

«Гей! – звертаюсь до відьмака. – А у березі міг жити якийсь дух, який разом із соком потрапив у хлопчика?»

«М-м-м… – замислюється Ярик. – Деякі старі дерева мають у собі мешканців. Якщо хлопчик поранив березу і пив сік прямо зі стовбура, то таке можливо… Але що це нам дає?»

- Принесіть сік, який хлопчина приніс із лісу, - крикнув я.

За кілька хвилин у моїх руках був великий жбан. Побачивши це, дух, що окупував тіло, зовсім збожеволів. Він кидався на мене так, що вся кузня ходором ходила. Ще трохи – і вирветься на волю. Ззаду мене скупчилися мужики з вилами та ланцюгами. Якщо хлопчина зірветься і його зможуть упіймати, то, напевно, на багаття потягнуть, а якщо не зможуть – уявити не можу, що він тут наробить.