Глава 14. Одержимий. 3.

Почекавши деякий час, я торкнув хлопця за плече:

- Ти попрощався... Настав час вибирати нове дерево.

Той зітхнув тяжко, опустив голову і рушив далі.

Далеко йти не довелось. Дух зупинився біля молодої стрункої берези, притулився обличчям до її стовбура, повернув голову і кивнув мені.

– Що треба робити? - запитав я.

- Лий… під… коррінь… кррров мою…

Я повільно почав поливати дерево березовим соком зі жбану. Хлопчик схилявся дедалі нижче. Раптом мені здалося, що світла хмарка ковзнула вниз і ввібралася разом із соком у землю. Дитина відразу впала непритомна. Я витрусив останні краплі:

- Живи з миром, боже створіння. Нехай більше ніколи тобі не доведеться пережити те, що сталося нині.

«У тебе вийшло! – зашепотів захоплено у голові Яр. - Як ти здогадався, що робити? Мабуть, ти і сам відьмак у своєму світі!»

А я відчував лише безмірну втому та виснаженість. Люди клопотали біля хлопчика, поки він застогнав і розплющив здивовані очі.

- А... що трапилося?.. Чому ми всі тут?.. Дідусю!..

Дід плакав, стоячи на колінах і обіймаючи онука, якого мало не втратив. Потім обернувся до мене, схопив за рукав, почав цілувати руку, рясно поливаючи її сльозами. Мені ледве вдалось висмикнути долоню.

- Яре... Рятівник наш... Проси, що завгодно... Все для тебе зроблю!.. Все віддам!

Хм, цікаво, скільки коштує сеанс екзорцизму? Взагалі-то, я й сам страшенно радий, що вдалось врятувати і хлопчика, і дух дерева. Герой роману мав би сказати, що, мовляв, діяв безкорисливо і грошей йому не треба. В принципі, я справді діяв, не думаючи про користь. Але відмовлятися, коли в мене навіть не залишилося продуктів на сніданок, було б нерозумно. Але й вимагати плату зі старого не можу.

Я махнув рукою:

- Що самі вважаєте за потрібне, те й дасте... Ви, головне, поясніть онукові, скільки можна з одного дерева соку брати, щоб не нашкодити. І що замазувати надрізи потрібно, щоб дерево не стекло соком і не загинуло… А я зараз… маю відпочити…

Голова паморочиться, в очах темніє. Нервове виснаження очевидне.

- Та Берек після такого повік за соком у ліс не піде! – вигукнув коваль.

- А ось у ліс нехай ходить. І розкажіть йому все, і дерево покажіть загублене. Нехай розуміє, що кругом – життя. І все хоче жити. Нехай вчиться думати...

Залишок ночі (скільки її там залишилося?) я намагався заснути, але перезбудження не давало розслабитись. Тільки починаю провалюватися в сон, як бачу хлопчика, прив'язаного до стовпа на вогнищі. Полум’я лиже його босі ноги, і він дико волає від болю. Прокидаюсь у холодному поті. Тільки очі заплющую - бачу себе, тобто тіло Ярика, в якому зараз моя душа знаходиться, на купі дров, і темний силует, що підносить палаючий смолоскип. І знову скидаюся з криком. Заснув уже на світанку. На щастя, господарі, які розуміли ситуацію, не будили мене, і я проспав до обіду, частково відновивши душевну рівновагу.

Клім та Петер пішли, як завжди, на поле. А Настасія нагодувала мене щедро і сказала, що коваль із онуком приходили, хочуть побачити мене та подякувати. Ще сказала, що я можу залишатись у Малих Луках стільки, скільки захочу, хоч у них, хоч у коваля, хоч у будь-якому іншому будинку. Жителі селища вдячні за вигнання духу з хлопчика і кожен вважає за честь запросити мене до себе.

Приємно, коли тебе так шанують.

Я сказав, що я залишуся до наступного ранку, щоб відновити сили після нічної події. Зловживати гостинністю також не варто. Що буде, якщо я поселюсь у Малих Луках і буду тільки їсти та спати? Вже за пару днів селяни коситися почнуть…

Прийшли коваль із онуком. Довго кланялися, мало не в ноги падали, і дякували. І самому мені радо, що зміг врятувати людське життя, та ще й від такої страшної долі.

Принесли мені гаманець з купкою дзвінких дрібних монет, сказали, що всім селом збирали, Я потім зазирнув – одні мідяки, та й звідки б у далекому від міста селищі гроші водилися, коли вони живуть натуральним господарством? А ось нова сорочка і штани дуже до речі припадуть, бо два комплекти за такого життя мені, явно, не вистачає. Порадували і запаси їжі, теж зібрані всіма поселянами. Тільки от без конячки я все не заберу, на жаль, довелося перебрати і залишити половину.

Ярик щиро радів заробітку і нахвалював мене за порятунок хлопчика. День пройшов у покої та ситості. І наступна ніч порадувала глибоким сном та відсутністю кошмарів.

Наступного ранку я залишив Малі Луки і рушив у бік Середніх Луків.