Глава 13. Кошеня. 4.

Час наближався до вечора, люди саме поверталися з полів додому. Мене зустріли цілком привітно.

- Я - Яр Буйний, син Кранта, відьмак із сусіднього герцогства, - представився я першим чоловікам, які трапилися на шляху. – Подорожую.

Один із чоловіків був старшим, років п'ятдесяти, другий – років тридцяти, і дуже схожі, думаю, батько й син, одягнені у прості, але чисті сорочки та штани, підперезані поясами.

- Знаємо ми твого батька, - посміхнувся і простяг руку старший. - Він наші Малі Луги якось від перевертня-бика врятував. Той занадився поля псувати. А королівські відьмаки до нас не доходять. Далеко ми… Ніч близька, можеш, Яре Буйний, зупинитися в нас. Я – Клим, син мій – Петер. А вдома вже чекає невістка з димною вечерею, Настасія.

- Дякую, Климе, за запрошення, з радістю погоджуся. Якщо вам якась допомога потрібна – тільки скажи.

- Та ні, тихо в нас, слава богам! – відповів чоловік.

Із роботою щось знову не щастить. Та гаразд, тут хоч поїсти пропонують, і поспати можна буде по-людськи. 

Вдома годувальників зустріла молода жінка та пара жвавих дітлахів.

– Це наша «дрібнота», Ліна та Тім, – поплескав дітей по голівках Клим, – А це моя невістка, Настасія.

- Прошу милості, - жінка вже витирала руки рушником, з цікавістю розглядаючи гостя.

Петер ніжно обійняв дружину і кивнув у мій бік.

- Яр, Кранта син. Пам'ятаєш Кранта?

- А хто ж його не пам'ятає? - усміхнулася привітно Настасія, - знатний відьмак. Як він там?

- Зник без вісти, - опустив очі я, ніби страждаючи за батьком, якого я, насправді, ніколи й не бачив.

- Ууу… - похитали головами господарі.

Клим заспокійливо поляскав мене по плечу:

• Тримайся, Яре. Справним відьмаком і хорошою людиною був твій батько. Та така вже доля.
• Сильний був відьмак, - підтвердила Настасія. - Сподіваюся, і син не слабший за нього буде, он, міцний який!.. Голодний, мабуть, з дороги. Зараз нагодую!

Жінка швидко накрила стіл. О, схоже на наш борщик! І місцева «картопля»! І пироги! Сто років пирогів не їв! З минулого життя, це точно, та й хіба зрівняються гаряча, ароматна випічка з грибами, з капустою, з тельбухами із їх жалюгідною подобою з супермаркету?

Я віддав належне всім блюдам, приготованим вмілою господинею. Слово честі, навіть погодився б одружитися, аби щодня мене так зустрічали!

Велике тіло вимагає багато їжі, але сьогодні я задовольнив його на повну програму. Не забув і про кошеня. Тім і Ліна були в захваті від малюка і відразу спробували напоїти його молоком із блюдечка. На жаль, і це було ще недоступне чотирилапому герою, про подвиги якого я розповів. Він звик смоктати мамку, яка невідомо куди поділася, і зовсім не вмів пити з блюдечка.

Тоді хлопці, сини Клима та Настасії, віднесли малюка до сусідів, у яких була кішка з кошенятами, яких вона ще годувала молоком. А потім на всі лади розповідали мені, як жваво малюк присмоктався до «годувальниці», яке товсте стало у нього пузико, і як мило він заснув з соском у роті.

Звали і мене подивитись, але навіщо? Малюка я влаштував, нехай собі блаженствує тепер, раз пощастило йому в житті. А я вважаю за краще привести себе в порядок і виспатися нехай не на повноцінному ліжку, але на застеленій чистою рядниною великій скрині під тихе щебетання дітлахів, на яких весь час цикає мати. Не гірше телевізора, під який я любив засинати у минулому житті…