Глава 10. У похід! 2.

Відьмак непоспіхом продовжував розповідь.

«Про нежить я вже розповів… Тепер про нечисть. Нечисть – це мешканці іншого світу, який ніби накладений на наш, але для нас невидимий. У своєму світі вони мають тіла, і нас бачать чудово, можуть показатися нам, коли забажають, у вигляді безплотних духів, привидів. Можуть пустувати, допомагати або завдавати шкоди людині. Можуть навіть підселитися в тіло людини чи тварини, хоч це й не просто зробити, і керувати, мов власним. Я про тебе думав, що ти нечисть. Може, так воно і є, адже ти про себе нічого не розповідаєш?..»

«Я – людина! Колись розповім про себе, але зараз мені варто більше дізнатися про цей світ, щоб вижити».

«Добре-добре! Я вірю, що ти не завдаси мені шкоди! Так, далі... Ми називаємо нечисть духами. Різновидів їх безліч. Є духи води, вогню, землі, повітря, є духи окремих гір, річок, озер чи боліт. Це можуть бути і душі звичайних людей, які з якоїсь причини втратили тіло і не змогли піти на Ту Сторону, куди йдуть померлі. Вони, як правило, слабкі і шкоди завдати не можуть, хіба що налякати. Небезпечні лише душі сильних чаклунів чи чарівників. Вбити таку нечисть неможливо, але можна вигнати з того місця, де вона оселилася і шкодить, або упокоїти, замкнувши в одному місці, яке обсипають спеціальним порошком, що їх стримує. Є й духи, які живуть разом із людиною, ми так і називаємо їх: хатні духи. Ці шкоди не завдають, навпаки, можуть допомагати, якщо до них ставляться з повагою, як до господарів житла. Найгірше, коли нечистий дух захоплює тіло людини чи тварини. Тоді він може вчинити чимало шкоди. А вигнати нечистий дух з тіла можуть лише найсильніші чаклуни за допомогою особливих ритуалів,. А такі чаклуни зустрічаються дуже рідко, я в житті ще жодного не бачив. Тому краще за усе спалити тіло разом із підселенцем».

«Для кого краще? – обурився я. - Простіше, не сперечаюся. Але ж це жива людина, яка ні в чому не винна! Ось ти хотів би, щоб тебе спалили через те, що ти став нібито небезпечний через те, що до тебе хтось підселився?»

«Що ти?! Тому я й допомагаю тобі, Славе Славний, щоб ніхто не здогадався про те, що ти – у мені! Мені моє тіло дороге, воно ще міцне й сильне. Та я й життя ще не бачив! До того ж, тішу себе надією, що одного дня ти залишиш мене, і я житиму, як і раніше…»

«Як раніше вже не вийде. У будь-якому разі ти вже зараз не той, що був до нашого зіткнення. Чи хочеш знову стати брудними п'яницею і забіякою, від якого дівчата сахаються?»

«О, ні, Славе Славний, дещо я запозичу з твоїх правил, думаю, що це піде мені лише на користь!»

«Піде-піде. А якщо не піде, то я повернуся і продовжу твоє виховання. Так. Що там у нас ще по нечесті?

«Особливою групою стоять чорти, що теж належать до нечесті. Можливо, і неправильно їх було зараховувати до нечисті, бо вони мають тіла, та вже так повелось здавен. Вихідці із якогось іншого світу, якимось чином в давні-предавні часи, про які розповідають лише казки, потрапили до нашого і прижилися. Мешкають вони у дрімучих лісах, де й як – ніхто не знає. Люди з ними стикаються нечасто, але відомо, що люблять вони пожартувати, підсміятися, обдурити чи щось вкрасти. Вони ближчі до нашого світу, ніж решта нечисті, і їхні тіла можна знищити звичайною зброєю».

«А чи є така нечисть, яка кров п'є?!»

«Що за дивні в тебе думки, Славе? Як може нечисть пити кров, якщо це, здебільшого, духи? Тіла мають чорти, та пияцтвом крові вони не займаються. Кров п'ють лише комарі. От вони, так, небезпечні».