Глава 9. Несподівана пропозиція. 2.

Отже, у питанні одруження ми з відьмаком одностайні. Ні я, ні він не поспішаємо затягнути петлю на шиї. Тепер треба якось пояснити це Лисеняті.

- Я не можу взяти тебе за дружину, - нахилився я до Лізки. – У мене за душею навіть мідяка немає, лише борги.

- Я отримаю спадщину!

- Порожню батьківську крамницю?

- Крамницю та трохи грошей. Достатньо, щоб розкрутитися. Почнемо разом за товарами їздити, як мамка з папкою!..

- Лисеня, - я навіть злегка струснув дівчину, щоб змусити слухати, а не будувати плани, - по-перше, я сам себе поважати не буду, якщо сяду на шию дружини, по-друге, я відьмак, і не чекай, щоб я займався торгівлею.

- Ну, тоді я пропала… - Лізка повільно сповзла по стіні і сіла на землю, закривши обличчя долонями.

Шкода дівчисько, але чим я можу їй допомогти?

– Коли весілля?

- Через… місяць… – схлипуючи, процідила Лізка. – Сама тоді втечу… Втрачу спадщину… Поневірятимусь по світу… Бідуватиму у холоді та голоді… Якщо ти такий друг… И-и-и…

- Стривай... – Жіночі сльози – то найстрашніша зброя. - Давай так... Я зараз вирушаю в невеликий похід, щоб підзаробити грошей, а коли повернуся, подумаю, як тобі допомогти.

Навіщо я обіцяю Лізці допомогу? Адже я все одно не збираюся на ній одружуватися, хоч вона й дуже мила. Не для того ж я в цей світ потрапив, щоб продавати рідкісні товари у крамниці дружини, завести купу галасливих діток.

- Візьми мене в похід, - підняла дівчина заплакані очі. - Якщо не хочеш одружитися, давай усіх обдуримо! Скажеш дядькові, що береш мене за дружину, а коли мені виповниться вісімнадцять, повернеш, скажеш, що я не підійшла на матір відьмака. Таке буває, у цьому дівчині сорому немає... Ти ж мені друг?

Звичайно, за законами жанру, я мушу зараз дівчину врятувати від небажаного шлюбу, із собою радо забрати, пережити з нею купу пригод, раз-по-раз рятуючи і закохуючись все сильніше і сильніше, забити дракона, забрати скарб, а наприкінці одружитися і жити довго та щасливо, але... Не хочеться.

Лисеня – дівчина вродлива, навіть, занадто вродлива. Але юна занадто, вітер у голові гуляє і ще в одному місці. І зв’язувати своє життя з нею я не збираюся. Чому?

Можливо, шкребе душу, що Лізка сама не закохана, а просто хоче використати мене як рятівне коло? А якщо закохана? Тоді ще гірше, повернути її дядькові не вдасться. Кліщами вчепиться – не відпустить. Знаю я цих юних невинних дівиць. Може, дійсно, я хочу поблукати цим світом, якщо вже доля мене сюди закинула, пошаткувати чудовиськ, як капусту – і при цьому не бути прив’язаним ні до кого? А може, через те, що в мене до Лисеня тільки симпатія, було б кохання, зовсім інакше я б думав і діяв... Та я її і не знаю зовсім! Чому повинен брати за когось відповідальність?

А якщо Лізка у Ярика закохана? Тоді ще гірше, повернути її дядькові не вдасться. Кліщами вчепиться – не відпустить. Знаю я цих юних невинних дівиць.

Коротше, не буду я за законами жанру, бо не хочу!

Та ще згадав, що й сам не знаю, під яким кущем сьогодні ночувати буду і що їсти. Куди ще й дівчину за собою тягнути? Куди? А як з нею щось трапиться? Наприклад, зжує на привалі монстр, поки я спатиму?

Ні! Точно, ні!

Але як це сказати Лизаветі, щоб не образити?