Глава 8. Будинок відьмака.

Хатина відьмака виявилася невеликою, але добротною, видно, що робили на совість. Дерев'яна, складена з товстих масивних брусів. Щоправда, ні двору, ні паркану, майже до порога підбираються колючі кущі, а з усіх боків, крім того, де зажурився димар, нависають крони дерев.

У будинку теж все було по-чоловічому скупо. Меблів – мінімум. Посуду та потрібних для побуту речей – мінімум. Але, як би там не було, це був дах, який завжди чекає на свого господаря, де можна спокійно заснути, не чекаючи удару в спину…

Що це я філософію розвів? Спати реально захотілося. І їсти.

Я залишив відчиненими двері, щоб провітрити, бо дух стояв важкий, поїв за масивним дерев'яним столом те, що бог послав, тобто те, що, скриплячи зубами, виділив корчмар і те, що змогла приховати його племінниця, і завалився спати.

Щось багато всього на мене навалилося… Навіть не роздягнувся. Та й не хотілося, ліжко було вкрите старою шкірою невідомого звіра, і укриватися довелося такою ж самою. От тільки блох мені й не вистачало. Та вже не до того було, очі злипалися і просто валився з ніг від втоми.

Спав, як убитий, навіть сни не приходили до скромної оселі відьмака.

А вранці за сніданком продовжив «допит» свого співмешканця.

«Слухай, Ярику, ти казав, що відьмаки мають якісь особливі здібності. Ану розкажи, чим ти відрізняється від інших людей».

«Здібності можуть бути різні, - охоче почав Буйний. - Але головне, що є у кожного відьмака - це чуйка. Особливе чуття на всіляку погань та нежить».

"І як це проявляється?"

«От ідеш ти, нічого не відчуваєш, мов звичайна людина. І раптом як засвербить у носі немилосердно. Навколо себе покрутись, одразу й зрозумієш, у якому боці сильніше свербіти буде. І чим ближче до ворога, тим сильніше. Як почуєш уперше, так одразу й зрозумієш».

Не дуже приємно, гадаю.

"Ще що?"

«Ще відьмаки сильніші за звичайних людей. Спритніші. Швидші».

«Ну, у цій справі головне – тренування».

«Тренування тренуванням, а й природні задатки не менш важливі. Ще на мені гоїться все, як на відьмаку».

«У нас кажуть: гоїться, як на собаці».

«Куди собакам до нас, відьмаків! Та сам подивись. Ти, як у корчмі бушував з переляку, були на тобі і синці, і садна. А сьогодні вже немає нічого».

«І справді, - оглянув я руки. – Ще що?»

«Силу можу із землі тягнути, але для цього босоніж на ній стояти чи ходити треба. З дерев, з хмар також можна силу брати, але небагато».

«А чаклувати можеш?»

«Я – не чаклун! Чаклуни самі не мають особливої сили, але використовують різні ритуали, замовляння, варять зілля, наділяють особливою силою речі. Чарівники можуть тягнути силу зі стихій: землі, вогню, води, повітря. З цього боку відьмаки ближчі до чарівників. Але ми не можемо використовувати цю силу для створення чар, можемо тільки накопичити, спрямувати на самозцілення або на зброю для її посилення. Втім, усьому цьому слід навчатися та багато тренуватися».

Не чаклун. Але, якщо правду мовить, то здібності місцеві відьмаки мають чималі. Щоправда, не знаю, наскільки це стосується мого «сусіда», чи не пропив він усе, що мав, якщо й мав.

«Добре. А якою зброєю ти володієш?» - поцікавився я.

«Усім потроху! І мечем, але меч батько забрав, і самострілом, і сокиркою, і ножем! – Ярик, явно, вихвалявся. -  Ще маю купу амулетів - то подарунки батька. Подивися на шиї».

Я бачив, коли в лазні роздягався, цю купу цяцьок, але тоді мені ніколи було з'ясовувати їхнє значення. А ось зараз слід з усім розібратися. Я почав перебирати амулети, а Ярик коментував:

«Це – мовознавець, допомагає розуміти і говорити двадцятьма мовами, навіть не помічаючи цього. Саме завдяки ньому ти всіх розумієш і зі мною спілкуєшся. Це – лікувальник, прискорює загоєння ран та зцілює інші хвороби, окрім похмілля, на жаль. Це силач, зайва сила в нього стікає, а коли знадобиться - він нею і поділиться. Це - захисник, відведе пристріт, чорне око, спрямоване чаклунство якщо і не зможе повністю знищити, то хоч послабить. Цей амулет називається "нічний зір", сам розумієш, для чого. А цей камінь звуть Оком Бога, він дозволяє побачити другу іпостась перевертня та й деякі чари, накладені, щоби щось приховати, допомагають частково зняти. Усе. І це досить солідний спадок для відьмака, повір! А, залишилися ще від батька ціла купа порошків та зілля. Деякі він сам готував, деякі купував у сильних чаклунів. От і все, здається».

Ярик Буйний полегшено замовк.

«Добре, інформації поки що достатньо, - погодився я. - Зараз беремо зброю та йдемо тренуватися».

«Е-е-е…»

 *     *     *

Якось так при перенесенні душі до іншого світу вийшло, що моя особистість придушила Ярикову. Тіло слухалось лише мене, а колишній господар міг лише коментувати у голові. Але мені вдалося послабити себе медитацією і частково передати контроль йому у трактирі, коли не міг сам поїсти. Тільки більше я такого робити не хотів, бо набереться сил і заштовхне мою сутність у глибину підсвідомості, так що я тільки на запитання відповідатиму, як він зараз. Через це я щомиті намагався опановувати рухові навички тіла, і вони давалися мені все краще й краще. Вже мені вдається їсти самому, правда незграбно і руками, але самому. Тому й вирішив розпочати тренування зі зброєю. Тіло все пам'ятає, потрібно лише якось скоординувати наші з ним спільні цілі.