Глава 8. Будинок відьмака.

Хатина відьмака виявилася невеликою, але добротною, видно, що робили на совість. Дерев'яна, складена з товстих масивних брусів. Щоправда, ні двору, ні паркану, майже до порога підбираються колючі кущі, а з усіх боків, крім того, де зажурився димар, нависають крони дерев.

У будинку теж все було по-чоловічому скупо. Меблів – мінімум. Посуду та потрібних для побуту речей – мінімум. Але, як би там не було, це був дах, який завжди чекає на свого господаря, де можна спокійно заснути, не чекаючи удару в спину…

Що це я філософію розвів? Спати реально захотілося. І їсти.

Я залишив відчиненими двері, щоб провітрити, бо дух стояв важкий, поїв за масивним дерев'яним столом те, що бог послав, тобто те, що, скриплячи зубами, виділив корчмар і те, що змогла приховати його племінниця, і завалився спати.

Щось багато всього на мене навалилося… Навіть не роздягнувся. Та й не хотілося, ліжко було вкрите старою шкірою невідомого звіра, і укриватися довелося такою ж самою. От тільки блох мені й не вистачало. Та вже не до того було, очі злипалися і просто валився з ніг від втоми.

Спав, як убитий, навіть сни не приходили до скромної оселі відьмака.

А вранці за сніданком продовжив «допит» свого співмешканця.

«Слухай, Ярику, ти казав, що відьмаки мають якісь особливі здібності. Ану розкажи, чим ти відрізняється від інших людей».

«Здібності можуть бути різні, - охоче почав Буйний. - Але головне, що є у кожного відьмака - це чуйка. Особливе чуття на всіляку погань та нежить».

"І як це проявляється?"

«От ідеш ти, нічого не відчуваєш, мов звичайна людина. І раптом як засвербить у носі немилосердно. Навколо себе покрутись, одразу й зрозумієш, у якому боці сильніше свербіти буде. І чим ближче до ворога, тим сильніше. Як почуєш уперше, так одразу й зрозумієш».

Не дуже приємно, гадаю.

"Ще що?"

«Ще відьмаки сильніші за звичайних людей. Спритніші. Швидші».

«Ну, у цій справі головне – тренування».

«Тренування тренуванням, а й природні задатки не менш важливі. Ще на мені гоїться все, як на відьмаку».

«У нас кажуть: гоїться, як на собаці».

«Куди собакам до нас, відьмаків! Та сам подивись. Ти, як у корчмі бушував з переляку, були на тобі і синці, і садна. А сьогодні вже немає нічого».

«І справді, - оглянув я руки. – Ще що?»

«Силу можу із землі тягнути, але для цього босоніж на ній стояти чи ходити треба. З дерев, з хмар також можна силу брати, але небагато».

«А чаклувати можеш?»

«Я – не чаклун! Чаклуни самі не мають особливої сили, але використовують різні ритуали, замовляння, варять зілля, наділяють особливою силою речі. Чарівники можуть тягнути силу зі стихій: землі, вогню, води, повітря. З цього боку відьмаки ближчі до чарівників. Але ми не можемо використовувати цю силу для створення чар, можемо тільки накопичити, спрямувати на самозцілення або на зброю для її посилення. Втім, усьому цьому слід навчатися та багато тренуватися».

Не чаклун. Але, якщо правду мовить, то здібності місцеві відьмаки мають чималі. Щоправда, не знаю, наскільки це стосується мого «сусіда», чи не пропив він усе, що мав, якщо й мав.