Глава 5. Фінансові справи.

Хто б сумнівався, що корчмар з такою привітною усмішкою заговорить про борги? І все ж…

«Було таке?» - подумки у відьмака цікавлюся.

«Було… – сумно відповідає. – Погуляв я позавчора трохи, перепив, побився, дещо побив-поламав… Тільки ж і ти вчора, коли прийшов до тями, додав збитків…»

А Старий Пес у відповідь на мою дивну задумливу мовчанку вже покашлювати почав, про себе нагадуючи.

- Так, і скільки ж я тобі, старий, за все про все винен? – питаю.

- Не багато, та й не мало: вісім срібників.

«Є у нас такі гроші, – подумки у Ярика питаю. – Ти ж обіцяв розплатитись».

«Нє-е-е! Щось дуже багато… Винні будемо…»

Ой, здається мені, що дурить старий мого простака і наживається на ньому.

- Слухай, Старий Пенс, а розпиши мені на папері, за що і які суми я повинен заплатити.

- Так… - вдавився шинкар. - Ти ж ніколи не вимагав на папері... Навіщо це? Я ж твого батька старий друг та й твій теж. Не обдурю тебе. І раніше не дурив… Хочеш, знижку зроблю? Півсрібника.

- Раніше, - кажу, - не вимагав, а тепер вирішив взятися за розум. І вірю я тобі, але подивитися хочу, може, ти що забув, може я. Давай, пиши, я зачекаю.

Старий Пес губи сердито стиснув і пішов, а я відновив розмову зі своїм співмешканцем.

«Отже, ось ти який, нетрадиційний відьмак - п'яниця та бешкетник? І поталанило ж мені в таке тіло переселитися!»

«Так я ж і не просив. Мені без тебе набагато краще було…»

«Добре, нічого не поробиш, тепер будеш непитущим».

Ярик дуже виразно промовчав, а я продовжив:

«Розкажи про місцеву грошову систему».

«А що тут розповідати? Все просто, як і скрізь: сотня мідяків – один срібник, десять срібників – один золотий. От і уся наука».

"І що можна за ці гроші купити?"

«За мідяк хіба що паперовий лист. За двадцять мідяків поїсти добре, як ми сьогодні. За срібник можна каптан прикупити, за пару – чоботи. А за один золотий можна всю мою халупу придбати з усім, що в ній мається…»

«Зрозуміло… Отже, вісім срібників – цілком пристойна сума. І як же ти примудрився такі гроші витратити, друже мій дорогий?»

«Не думай, Славе Славний, що я такий уже гультяй. Більше, ніж можу заплатити, я не витрачаю. Ось нещодавно у вдови Брилихи комору від мишей очистив, за що й отримав три срібника...»

«Мишей?! – перебив я його. - То ти, відьмаку, що, з мишами воюєш?»

«А що такого? – здивувався Яр. – І з мишами, і з щурами, якщо треба. А хто ж, якщо не я?»

«Зрозуміло, позорище моє, продовжуй».

«Це чому ще «позорище»? – обурився відьмак. – А ти уявляєш, скільки шкоди вони можуть завдати у господарстві? А ти думаєш, що легко їх витравити по одному та гнізда розшукати й знищити?»

«Уявляю. Думаю, що уявляю. Далі розповідай, герою. Дивно ще, що тобі за таку роботу цілих три срібники заплатили…»

«Так ось, розповідаю, – ображено продовжив Ярик. – Я чесною працею і своїм здоров'ям ці гроші заробив, отже, можу і відпочити повноцінно, їх витративши».

«Краще б у лазню сходив…» - подумки процідив я.

«Далася тобі ця лазня? Я з мишами воював, у мене перевтома, стрес, можна сказати. Я зазвичай після справи завжди йду до Старого Пса, щоб стрес зняти. Його пиво та самогонка чудово в цій справі допомагають».

«Бачу я, як ти «лікувався»…

«Ну-у, перебрав трохи. А тут лісоруби місцеві відзначали, здається, народження сина в одного з них, теж злегка перебрали. Кемаль і почав мене зачіпати, мовляв, ми вже по другому синочку обмиваємо, а ти ще й… ну… не одружений».

"А точніше, як він сказав?" – поцікавився я.

«…а ти ще й дівки не нюхав», - похнюпився мій співмешканець.

«І що, правда це? - Розібрала мене цікавість і почав я допитуватися.

«Ні! Як ти про мене таке подумати міг?! З жінками я бував! У Веселих будинках...»

"Хм... А дівчини, значить, у тебе немає?"

«Ну… Е-е-е… Загалом… Не подобаюсь я дівкам чогось, - нарешті народив Ярик. - Сам не знаю, чому. Тільки Лізка від мене й не сахається, тільки ж мені вона як сестра».

«Натомість я знаю, чому. Тільки про це потім поговоримо. Далі розповідай».

"Слово за слово - так ми і побилися, горщики побили, лавки поламали".

"А платити чому тобі одному?"

«Так я ж, начебто, перший бійку почав. У нас так заведено, хто почав, той і відповідає».

«Взагалі, словесну дуель, як я розумію, почав лісоруб. Схоже, вони тебе навмисно провокують.