Глава 3. Відьмак мимоволі.

Третє повернення у себе було набагато швидшим і продуктивнішим. Щоправда, «поверненням у себе» це вже не назвеш. Адже я потрапив в аварію, і моя душа перемістилася в якогось монстра з чужої реальності.

Ха-ха! Три рази "ха-ха"!

Сон. Це був лише сон, навіяний моєю постійною роботою над різноманітними ігровими персонажами. А я вже подумав… Повірив майже… Правильно таки матуся каже, що менш часу слід просиджувати за комп’ютером. Ввижається вже таке…

Ха-ха!

Я бадьоро і весело розплющив очі.

Упс!

Все та ж брудна похмура кімната, що й у минулому «пробудженні». Чи то ще не прокинувся, чи то…

Що ж, хоч би що це було, усвідомлене сновидіння, шизофренія чи реальний нереальний світ, слід відіграти на повну.

Отже… Усередині болісно стислося… Погане передчуття, що я знову виявлю волохатого монстра…

Я підняв руки догори. Та-а-ак… Принаймні, я вже не кричу і не тікаю від них. Грубі, обвітрені руки, вузлуваті вени, товсті пальці з брудними поламаними нігтями, на тильній стороні долоні спостерігається чорний пушок, що вище кисті переходить у справжні волохаті зарості. Гризлі. Ведмідь гризлі.

Нічого, нічого… Заспокойся… Краще так, ніж просто загинути під колесами чи лежати паралізованому під крапельницями…

Я глибоко зітхнув.

Далі… Провів долонями по обличчю. Так, так само зарослому жорстким волоссям. Всю нижню частину прикрашають густі вуса і борода, що злилися між собою. І навіть шию!

Для мене, який не переносить жодної рослинності на обличчі, це просто жах! У кого ж це мене перенесло?

Я підвівся і сів на ліжку. Почав себе обмацувати. Занадто велике для звичайної людини тіло. Ні, не потворно обросле жиром, а потужне, вкрите пагорбами м'язів. Дуже незвичне відчуття… І так, груди, живіт, ноги, все вкрите чорним волоссям. Ні, не гризлі, звісно. Перше враження завжди набагато сильніше. Люди з такою густою рослинністю на тілі і в нашому світі є, то нічого страшного, але ж ніхто не доводить до такого стану зачіску і обличчя, що й глянути страшно. Потрібно ж за собою слідкувати! Начебто не зовсім дикун, одяг якийсь є, чоботи стоять біля ліжка. І якого ж розміру, цікаво, ті чоботи? Зацікавлено поворушив босими величезними ступнями.

Шок від того, що трапилось, залишився, тільки перейшов у якусь хронічну форму. Це тільки в книгах про потраплянців все просто. Трах! Бах! Вже схопив меч і помчав голови ворогам зносити. Насправді свідомість чинить опір, переконує, що не може такого бути. А якщо й може, то не зі мною. Чому мені так не пощастило? Не мріяв я про жодне «переселення», мені і віртуальних світів вистачає, робота така…

Але треба якось освоюватись у новому тілі та у новому світі…

«Іди!.. Прошу тебе… по-хорошому…» - почулося жалібне скиглення.

А це ще хто? Я почав озиратися, але, як і раніше, нікого більше в кімнаті не було.

«Залиш мене, о великий нечистий дух!.. Га?»

- Гей, ти хто? - продовжуючи оглядатися, крикнув я і жахнувся своєму хрипкому грубому голосу. – Ти де?

«Я тут. Де мені ще бути? А ось ти тут зайвий. Іди, га? Будь ласочка…»

Я встав, пройшовся кімнатою, але вона була порожня! Голос, здавалося, йшов за мною.

- Та хто ж ти? – гаркнув. - Відповідай!

«Та відповідаю я, відповідаю, не треба так голосно!.. Я – Яр Буйний».

- Виходь, Яре! Дай хоч на тебе подивитись! Навіщо ховаєшся?

«А як я вийду? Я з тіла виходити не вмію, та й не хочу я своє тіло тобі назавжди віддавати. Де тоді я житиму? Воно ж моє… з пелюшок. Це ти припхався, мов злодій. А щодо подивитися, то ти вже вчора дивився у дзеркало…»

Тільки зараз до мене почало доходити, що голос чується не зовні, а, як би, всередині моєї голови, і це, виходить, справжній господар тіла, який нікуди не подівся. Просто ми тепер ділимо із ним одне тіло на двох. Ото ще халепа…

- То це брудне тіло твоє?

«Не кричи, прошу тебе, дух нечистий! Адже ти можеш звертатися до мене думкою… А на запитання твоє відповім, що тіло це моє, і не таке вже воно і брудне, так, пом'яте трохи після… еее… учорашньої невеличкої гулянки…»

- Та-ак, зрозуміло. Тільки… перестань називати мене нечистим духом. Нечистий тут один – ти. А я щодня купаюсь, голюсь і чищу зуби.

«Та ну?.. – здивовано потягнув голос у голові. – А навіщо?»

- Як це навіщо?  Щоб бути чистим, а не таким, як ти, чудовиськом.

«Ким-ким?.. Яке я тобі чудовисько? Людина я».

- А що ж такий великий? Інші там, внизу, в залі, начебто дрібніші за тебе.

«Так це прабабуся винна по материнській лінії. Правда, вона не винна, її прийшлий орк силою взяв та дитинку їй зробив, ось кров тепер злегка і проявляється в роду».

- Дякую за пояснення, а то я вже подумав, що ти сам якийсь монстр.

«Ні-і Що ти? Я – хороший. Тільки тобі від мене ніякої користі не буде. Залиш мене краще, прошу... »