Глава 2

Зоставшись на самоті, я розгублено потер лоба. Оце так дожив! Які безглузді завдання не давало до цього мені «лю́бе підприємство» в особі нелю́бого Крошу… Але зараз – то межа.

Я забігав пальцями по клавіатурі… Так, ну і що тут є? Вірніше – хто? На моніторі з'явилося фото наймилішої бабці. Таких ще називали колись «божими кульбабками»… Пожухла, пухнаста квіточка-стеблинка, кульбаба, яка обіцяла заказнику болісну смерть всім ворогам будь-яким з у красках наведених методів… за доволі солідну, між іншим, плату. В мене аж мороз по шкірі пробіг.

Далі був… здоровенний мужик. А цей куди? Ні-ні-ні. Моє дорогоцінне підприємство погодилося на гарнюню. Має ж бути хоч яка-небудь приємна сторона у в цілому негарній ситуації?

Так. Ану ж бо… Це вже схоже на щось… Не зовсім в моєму смаку: чорне довге волосся, темнющі очі, все інше – як обіцяв наймудріший Крош… Я розсміявся. Чого ця дівчина не обрала якусь більш традиційну та звичну справу? Наприклад, бути стюардесою чи моделлю? Медичною сестрою?

А може є хтось не такий лякаюче чорнявий? В коханки я б обрав мініатюрну, ладнесеньку білявку… коли вже підприємство шляхетно залишає вибір пасії за мною…

Але клята кнопка на клавіатурі заїла, щоб їй пусто було… І не туди і не сюди. Я нервово стукав по ній вказівним своїм пальцем. Від злості закусив губу. А хай тобі! Що відбувається? Краще б лю́бе підприємство  нормальну оргтехніку закупило. Ще подивимся, хто кого: я, людина розумна й уміла, чи дурна клавіатура… Я щосили вдарив по клавіші… Палець зіскочив, кнопка відлетіла. Ще й здуру зубами до крові пошкодив губу… Як боляче! Я затрусив в повітрі пальцем.

Підстрибнув. Лаючись про себе та вголос, підбіг до кавомашини. Зробив чашечку напою, аромат кави лагідно доторкнувся до роздратованих ніздрів. Я заспокоївся. Хіба ж можна так біситися зі звичайної кнопки? У всьому винен розлютивший мене Крош.

Рівноважно пройшов за робочий стіл, терпляче установив клавішу на місце… Ну як терпляче? Більш менш. Трохи, звісно, прийшлось понервувати. Але в цілому я був зосереджений та готовий до викликів… техніки.

Натиснув на кнопку. Знову! Добре, я спокійний. Спокійний, спокійний… А щоб тобі! Горіти тобі в пеклі для списаних малоцінних необоротних активів… Бодай тебе… Випадково я зачепив ліктем треклятущю кави чашку. Ій! Гаряча рідина плюхнулася на мої біднесенькі коліна. Частина ще й залила дурандасну цю клавіатуру…

Ось це вже край!

Я відключив комп'ютер від мережі.

Не на того невдача напала. Глянув на годинник. Поки я займався безглуздими пошуками, вже розпочався робочий день. Пройшов до сусіднього кабінету, чим викликав малесенький «фурор». Гаразд, не буду загострювати свою увагу: хто п'є каву не в обідню перерву, а хто розкладає тишком-нишком пасьянс… І кого досі на робочому місці немає… Просто добре це запам'ятаю… Всівся за один з комп'ютерів… По всій будівлі раптом зникло нахрін світло.

Я повернувся до своєї келії. Взяв ноутбук. Окей, нехай буде брюнетка: у ноутбуці зберігається важлива інформація, в моєму кабінеті тільки-но закінчили ремонт… Як казали нам в дитинстві: хто розумніший, має поступитися… чорнява так чорнява. Що вона там клієнтам пропонує? Який перелік навичок та умінь?

Читаючи, я кривив обличчя, хмикав-пирхав, скріб потилицю… Оце ж дівиця навигадувала! Навіть тварин, що втекли, обіцяє чорнява своєю магією знайти. Псів, кішок, папуг хвилястих. Та, зрозуміло, що заблукавшого із сім'ї «оленя»: повернути, заворожити, від пагубних звичок утікача звільнити. «Оленіху», котра увела – з білого світу в той же час зжити. Крім того, щільним списком: гадання-ворожіння, біла-чорна магія впереміш, ясновидіння впритул та здалеку, передбачення минулого-майбутнього-чогоніколинебуло, пристріт, відновлення здоров'я, відгуки задоволених клієнтів, стовідсотковий результат, п'ятнадцятивідсоткова знижка, зненацька – допомога в бізнесі та відвойовування боргів у нечесних, жадібних партнерів… Все чорнява передбачила, з будь-яким питанням може допомогти…

Згадка про бізнес та знижка на перший прийом вплинули на мене. До того ж я досі боявся викликати цунамі чи землетрус на обмеженій території головного офісу милішого підприємства. Це, звісно, був жарт: ні в які темні сили я не вірив, а маленькі проблеми з технікою списував на застарілий основний фонд та банальну тимчасову невдачу. Завжди був впевнений, що все в наших головах, і єдиний невеличкий негаразд тягне за собою купу неприємностей, якщо зациклюватися на цьому. Навіть самий найгірший день має захід сонця, і ніколи не перетече в наступний, якщо зупинитися та добре видихнути. Не накручувати, не впадати, вірити, що все дурне мине.

Добре, чорнява… Маю надію, що відьми прокидаються рано. Години прийому на сторінці вона сама ж не навела.

Я набрав у телефоні вказаний на сайті номер. До речі, ніколи у житті не дзвонив до відьом. Чи є якісь встановлені норми привітання? Наприклад, «радості чи гадості», «неприємність чи цукерки»… «гаманець або життя»? Може, замість здоров'я треба зичити зламаних кісток?

– Здрасстє, – все ж видавив із себе.

– Здоровенькі були, – посміхнулися на тому кінці дроту… Хоча які в мобільних пристроїв дроти?

– З усього переліку на сайті мені підходить… допомога в бізнесі, – почав я в лоба… Чого ото ходити навкруги, тягнути чорного кішака за куций хвіст. – Можете?

– Можу, – погодилися в трубці.

– А які гарантії? – перейшов я до ділової сторони питання. – Звідки маю взяти впевненість, що ви дійсно… відьма?