Яга на годину.

Отже, слід лише перечекати годину, поки повернеться Яга, чи хто там вона така. Година – це ніщо, я навіть до хатинки не заходитиму, посиджу тут, на ганку, полюбуюсь природою, яка більш-менш набрала звичного вигляду. Кремезні дуби, густий хвойник, плющ, що новорічними гірляндами обвиває стовбури. Тільки дерева та кущі потроху змінювали висоту та форму, втім, це вже майже не нервувало. Атмосферно, трохи хтонічно навіть.  Отут і сидітиму, поки повернеться відьма.

А як же щодо природної цікавості? Чомусь мені здавалось, що варто зайти до хатинки на курячих ніжках – і я застрягну тут назавжди. Тому підперла підборіддя кулачками і залишилася споглядати мінливі пейзажі.

Коли чекаєш, година може розтягнутись дуже надовго. Швейцарський годинник на руці зупинився, а смартфон тьмяно вигравав блакитним сяйвом, але  нічого не показував. Мабуть, так на Межі  і має бути. Я засумувала. Майже задрімала навіть від нічого робити.

І тут до моєї дрімоти увірвався… І хто ж ти такий? Добрий молодець на гнідому коні, кінь, побачивши відьмин «антураж» у вигляді відрубаних кінцівок дибки став, заіржав злякано. Та добрий молодець спритно зіскочив з коня і вправно прив’язав його до деревця, яке прикидалося то берізкою з характерною біло-чорною корою, то калиною з червоними ягодами. Я запідозрила, що тварина може й зірватись з прив’язі, бо кущ, він не надто міцний. Та даремно, кінь просто перетворився на величезного птаха типу орла і зник у піднебессі.

Добрий молодець цього навіть не помітив, високий та гарний, із міцними м’язами, натуральний блондин із хвилястим волоссям, яке так схотілося спробувати на дотик. Сміливо задравши догори старовинного меча, прямував він до хатинки. Добре, що я на висоті, коли що, то доведеться усередині сховатись та важкі дубові двері зачинити. Втім, може обійдеться?

А він доволі симпатичний. Справжній такий собі богатир з наївними блакитними очима та виразними чуттєвими губами. Коли б не наречений, може, й сподобала б.  Та це, як пояснила Яга, усього лише хтось уві сні заблукав.

- Це твоїх рук справа? – грізно запитав молодик, тицяючи у відрубані кінцівки.

- Декорації, - недбало махнула рукою.

- Тоді доброго вечора тобі, шановна бабусенько! – широко змахнув рукою та низько вклонився гість.

- І тобі не кашляти, - почала я грати свою роль Баби Яги. – Куди прямуєш? Діло шукаєш чи від діла тікаєш?

- Заблукав я, шановна, - богатир заховав меча у піхви і розвів розпачливо руками. – Може, підкажеш дорогу? Ти ж… Яга? А Яга завжди добрим людям допомагає.

- Дорогу куди? – поцікавилась невинно.

- Дорогу до Києва.

- А царівну тобі по дорозі врятувати не слід? Королівство від злого ворога захистити?

Богатир ошелешено головою похитав:

- Ні, не маю я ні царівни, ні королівства.

- А, то ти не Іван-царевич, а Йванко-дурник! – здогадалась я.

- А от обзиватись не треба! – образився гість. – Так, я Іван. Але не дурник.

- Іван-богатир, Іван Побиван, Іван Горох, Іван – селянський син? – почала я перераховувати відомі сюжети.

- Просто Іван, - сором’язливо потупився він.  – Ти, Бабо Яга, мені дорогу вкажи, я й піду собі.

- Не вийде так просто! Маю тебе у бані попарити, вечерею нагодувати, спати вкласти, тоді розпитати… Ой, здається, я з опитування почала… Тоді так… - За ожиновими кущами згустилась пітьма і почала формуватися банька. – Тоді так, юначе, он баня, дрів назбирай, піч затопи, води наноси з озерця… - Ага, ось і озерце проявляється. – І можеш паритись, скільки схочеш.

Не буду ж я власними рученятами, хоч як вони зараз виглядають, спинку чужому мужику масажувати! Нехай париться, поки Яга повернеться, сама розбереться.

На диво, Іван впорався швидко. Невдовзі з димаря потягнувся димок, а згодом і сам добрий молодець вискочив голяка з бані та шугонув у озерце, щоб охолонути. А він, хм, і у такому вигляді видний хлопець. Чи то уві сні у нього все перебільшене? Зробила вигляд, що нічого не бачила, і відвернулася.

Повернувся Іван вже одягненим у своє.

- Ох, банька яка чудова! Дякую, бабусю!

Так, що там далі за списком? А!

- Тепер можеш до хатини зайти і… повечеряти. Сподіваюсь, щось знайдеться. Коротше, що знайдеш – то твоє, а не знайдеш – теж твоє.

Просто-Іван радо потер долоні і заскочив до хатинки. Почулися стукіт, шелест, потім жування та цмакання. Аж у животі забурчало. Стукнули двері і молодик присів поруч зі мною на ганку.

- Дякую, дорога Баба Яга, за смачне частування! Готувати ти вмієш якнайкраще! Зроду віку такої смакоти не куштував!

- На здоров’ячко, Іванку.

Присутність поблизу такого гарного чоловіка дивно хвилювала. Та не слід забувати, що він нереальний, плід сновидіння, а я… я у вигляді древньої бабці.

- Добре тут у тебе, - довірливо схилився до вуха Іван. – Тихо, спокійно… Залишився б на пару тижнів, коли б не треба було до Києва поспішати. То підкажеш дорогу?

- Заморився ти, Йванку, йди до хати, лягай та відпочивай. Як виспишся, я тобі дорогу і покажу.