Глава 48. Суперечка

І щойно ми зі служницею опинилися в коридорі самі, я відразу ж накинулася на нещасну, вчепилася пальцями в її волосся та почала смикати, штовхаючи ногами.

- Ох, пані… баронесо, - благала дівчина, - я ні в чому не винна, відпустіть мене, прошу вас, змилуйтеся!

- Змилуватися? - шипіла я, наче поранена змія. – Та я тебе знищу! Я вирву ці твої жовті патли, подряпаю обличчя, та я спотворюю тебе так, що більше ніхто й не гляне в твій бік!

- Володар мені наказав, - дівчина як могла, захищалася, спритно вивертаючись від моїх стусанів, - і що мені було робити? Не могла ж я не послухатися наказу? Навіщо ви так зі мною, мені боляче… відпустіть…

- Наказав, кажеш? Боляче? А мені хіба не боляче? - я зробила контрольний удар в обличчя, потрапивши Леті прямо в ніс. Щось неприємно хруснуло, потекла кров. І тільки це зупинило мене від подальших катувань нещасної.

Захекана та знавісніла, я відпустила заплакану служницю, і вона миттю помчала геть, прикриваючи зранене обличчя руками.

- Що за лемент? – цієї ж миті двері відчинилися, і в коридор виглянув барон, мені здалося, що його обличчя було задоволене, він посміхався. - Ти що, покарала служницю?

- Так, - гаркнула я, розлючено відвернувшись, але йти мені не хотілося.

- І за що ж, дозволь запитати?

- За те… за те… ви тільки що мені з нею зрадили! - зірвавшись на крик, я заридала.

- Господи, дівчинко моя, - барон підійшов до мене та ніжно обійняв за плечі, притиснув до грудей, намагаючись заспокоїти, - ми ж усе вчора обговорили, про все домовилися, хіба ні?

- Так, ми про це говорили, - схлипувала я. – Але я так не хочу, не можу.

–Тобі слід змиритися, або… ризикувати своїм здоров'ям, віддаючись мені по декілька разів на день. Ти готова до цього?

- Ні…

- Ну, тоді вибач, вже такий у мене темперамент, - відсторонивши від своїх грудей, чоловік уважно подивився мені в обличчя. – І я не змінюватиму своїх звичок, ти мене розумієш?

- Але те, що я побачила… це так принизливо… для моєї гідності…

 - Те, що ти стала свідком неприємної для себе сцени… у цьому лише твоя, Зоріно-Анно, провина.

- Тільки моя?

- А нема чого за мною шпигувати, тобі ж самій від цього буде тільки гірше.

- Тільки мені… - я у відчаї кусала губи.

- Чи обіцяєш більше так не робити?

- Обіцяю…

 Поступово приходячи до тями та усвідомлюючи, що вчинила нерозважливо, я голосно шморгнула носом.

- І ще, затям: ця служниця ні в чому не винна, і я надалі забороняю кривдити дівчат. Ти мене чуєш?

- Чую…- схлипнула я.

- І останнє, -  барон відійшов на кілька кроків, - відсьогодні й назавжди у всьому слухатимеш мене, не будеш втручатися в мої особисті справи, і тільки в такому разі будеш щасливою.

Не промовивши більше жодного слова, чоловік різко розвернувся і впевнено попрямував геть, залишивши мене саму.