Глава 45. Пробудження

Коли сліпучі сонячні промені просочилися крізь щілини між важкими портьєрами, я прокинулася та зрозуміла, що мого чоловіка у ліжку немає давно – бо навіть те місце, де він лежав, охололо. Гадаючи, що ще дуже рано, я декілька хвилин лежала, зіщулившись та пригадуючи усе, що відбувалося тут вночі, моє обличчя паленіло від жагучого сорому.

І як же мені тепер подивитися у вічі барону? - думала я, уткнувшись носом в подушку та важко дихаючи. – Хоча… я ж виконувала волю свого чоловіка, а вона священна.

Трохи заспокоївшись, я простягнула руку і, намацавши шнурок, кілька разів за нього шарпнула. Миттю до кімнати вбігла дівчина – та, яку я призначила собі за компаньйонку.

- Доброго ранку, пані баронесо, - привітно посміхнулася служниця. – Дозвольте запитати, як ви спали?

- Добре спала... Поліно, - я заледве змогла пригадати її ім'я. – А де мій чоловік, тобто барон Вольдемар Жардинський?

- Саме тепер наш господар перебуває разом із гостями, пізній сніданок, — пояснила мені служниця.

- Пізній сніданок? - здивувалася я, і, підтягнувшись вище на подушки, сіла. - А як же я?

- Господар наказав вас не турбувати, і ми всі тут ходимо навшпиньках. Навіть стіл накрили в дальньому крилі, за галереєю.

- А котра тепер година? - здивувалася я.

- Майже полудень, пані.

- І справді доволі пізно…- буркнула я, чухаючи голову.

- Господар велів, якщо ви забажаєте, принести страви до вашої спальні.

 - Ні, я хочу присутньою, сидіти поряд із ним, тому… мерщій готуйте моє вбрання!

Підхопившись із ліжка, я присоромлено обгорнулася простирадлом – уперше в житті. Бо, можливо, і ця дівчина теж…

- Ой, пані баронесо, та годі, - весело вигукнула служниця, - все добре! Вам немає чого соромитися, ви така гарна.

- Добре… дякую, - знічено прошипіла я, розуміючи, що все так і має бути, і що мені не слід бентежитись у присутності прислуги.

Але все-таки я почувалася ніяково.

Щойно я ступила на килим, до кімнати увійшли ще дві дівчини. Одна з них відразу ж кинулася змінювати ковдри, знімала із подушок наволочки, згребла простиню, інша стелила нове. І доки я сиділа на нічній вазі, вони уже наповнювали ванну водою. Поліна допомогла мені помитися, а коли я виходила з води, накинула на плечі халат.

Повернувшись до спальні, я хутко одягнула мереживну білизну, бежеву оксамитову сукню із шовковою бордовою спідкою, отороченою мереживом та дозволила служницям спорудити собі високу зачіску, увесь час підганяючи та заламуючи пальці від нетерплячки. Нарешті, взувши темно-вишневі черевички на позолочених підборах, я стрімко вибігла до коридору.

- Так, Зоріно-Анно, заспокойся, - промовила сама до себе, розправила плечі, високо задерла підборіддя та з гідністю рушила вперед. Слідом за мною, вказуючи дорогу, рушив почет, що складався аж із чотирьох служниць.