Глава 42. Щире здивування

Повернувшись із ванної та заставши мене в гарному настрої, барон, здавалося, підбадьорився.

- Раніше я міг взяти до свого ліжка будь-яку з дівчат, - сказав він. - Але тепер, як я розумію, їхні обов'язки бажаєш виконувати ти, Зоріно-Анно?

- Так, звичайно ... - намацавши кулон, я вхопилася за нього пальцями, і від того відчула себе більш впевнено.

- Ну що ж, нехай так і буде, - поправивши парчевий халат, Вольдемар сів на ліжку поряд зі мною, - я згоден. Ось тільки ... бувають же такі дні, коли ти не зможеш виконувати подружній обов’язок, наприклад, через мігрень, особливі дні, вагітність. То як тоді?

- Я ... я не знаю, - мої пальці затремтіли, тому що я не мала гадки, що ЦЕ може бути необхідно чоловікам настільки часто. – А що, одного разу на місяць… або тиждень недостатньо?

- Хм… - на чолі барона відобразилося щире здивування. - Я ж не немічний і не каліка... А потім, хочу зізнатися, іноді мені необхідне зближення з жінкою по кілька разів на день: обов'язково вранці, відразу ж після пробудження.

- Що…

- … бажання може виникнути і протягом дня, ввечері перед відходом до сну - обов'язково, ну і вночі, якщо буде потреба, я не маю наміру обмежувати себе й страждати. То як, ти зможеш задовольняти мене так часто?

- Навіть не знаю… - мої очі округлилися від здивування та остраху.

- Ось саме цього я й боявся, - хмикнув барон, - що ти будеш настільки наївною. Зрозумій, крихітко, я не хочу мучити тебе, постійно завдаючи клопоту, адже ти так довго не протягнеш, від мого темпу почнеш хворіти, чахнути... А я хочу, щоб ти цвіла, наче одна з троянд у моєму саду. Тому давай зараз же визначимося: спати ми будемо разом, в одному ліжку, якщо вже ти так бажаєш, але… -  він нахилився до мене надто близько, тож його темно-фіолетові очі, здавалося, проникли мені в саме серце, - якщо я захочу бути з тобою, якщо ти забажаєш цього, тільки тоді ми вдовольнятимемося єднанням. А доти одна з дівчат постійно чергуватиме біля дверей нашої спальні, аби почувши умовний сигнал, відразу ж з’явитися.

- А що ж я? - схлипнувши, я трохи відсторонилася. - Адже мені прикро буде дивитиметься на все це…

- Прикро, якщо ти не розумієш, - обіймаючи мене за плечі, прошепотів барон, - але ж я відвертий з тобою, як зі своєю дружиною та майбутньою матір'ю своїх дітей, в іншому ж випадку… розумієш, я не хочу тебе обманювати, аби ти страждала.

- Ой, як же мені призвичаїтися до цих правил, - схлипнула я, відчуваючи зрадливе тремтіння, що виникло десь у глибинах мого жіночого єства.

Дивна річ – цього чоловіка я не покохала - не було поки що на те причин, але все ж від його дотиків я танула, немов воскова свічка.

Відчувши дивне хвилювання, я засоромилася, не бажаючи здаватися надто легковажною й доступною. Але нічого не могла з собою вдіяти.

- Зоріно-Анно, адже ти збуджена… - нависаючи наді мною, Вольдемар зачаровував мене своїм знадливим поглядом, проникав у мої думки і відчуття, рукою пестив мій плаский живіт, обережно опускаючись все нижче. - Але чи можливо повторити те, чим ми займалися після вінчання - ще раз?- хрипким голосом спитав він, обережно цілуючи мочку мого вуха, а потім проводячи язиком по шиї. Від запаморочливого аромату, що линув від його міцного чоловічого тіла у мене мурахи побігли по шкірі. - Ти тремтиш, - його вуста на якусь мить торкнулися моїх.

- Я не знаю ... - від хвилі збудження, що мене накрила після цих дотиків, від його солодких слів моє дихання почастішало, груди почали здійматися.

- Як я розумію, ти не проти нашого зближення? – його долоня лягла поміж лопаток, а погляд заволокло туманом.

- А невже мені можна відмовлятися від виконання подружнього обов'язку? – ледь-ледь володіючи собою, прошепотіла я, заплющуючи очі.

- О, ці мені цнотливиці, - що він зі мною робить?

Постогнуючи від знемоги, немов від наслання, що змушувало забути про всяку мораль і стриманість, я раптом згадала приписи: ні в чому не відмовляти своєму чоловікові, особливо ж у тому, що належить до його фізіологічних потреб, а також - сприятиме зачаттю дитини.

- Я все розумію, - звільняючи мене від залишків одягу, Вольдемар поклав долоні на мої стегна, легенько стиснув, - тепер тобі не потрібно нічого більше мені казати. Але вимагаю, щоб бачити твій погляд.

- Ой…

ВІД АВТОРА: продовження завтра о 9:00