Глава 38. На шлюбному ложі

Розмовляючи, чоловік поволі позбавлявся залишків одягу. І коли повністю оголений сів поряд зі мною на ліжку та обвив мене за стан, я затремтіла.

- Але ж ви зімнете мою весільну сукню, - від хвилювання у мене перехопило подих, а на очах з'явилися сльози.

- Більше того - я маю намір порвати цю сукню на шмаття, - хрипким голосом пообіцяв барон. Стягнувши рукави, він намагався від’єднати спідницю від ліфа. Ось тільки не знав, що цей предмет жіночого гардеробу був надійно прикріплений до корсета, що туго обтягував мою талію та піднімав груди.

- Вам не вдасться, - тьмяний проблиск надії, що ВСЕ ЦЕ можливо буде відтягнути кудись на потім, дозволив мені видихнути з полегшенням.

- Ви так гадаєте? – хижо вишкірився барон. І наступної миті пишна мереживна спідниця якимось неймовірним чином була відірвана від ліфа.

Легкою хмаринкою здійнявшись у повітря, вона затремтіла безліччю крилець метеликів та повільно опустилася на підлогу.

Мої очі розширилися від жаху - як же я тепер буду, без сукні? А Вольдемар Жардинський уже розв’язував шовкові стрічки над колінами, не стримавшись, обірвав тонке мереживо, за яке матінка заплатила несусвітню суму, і панталони полетіли й зависли на поперечці балдахіна.

Я зіщулилася, соромлячись поглянути угору, наче там тепер сидів мій кат.

- Немов троянда, - схилившись до моїх ніг, барон із насолодою втягнув у ніздрі аромат, що линув від моєї шкіри, і я відчула на собі його хапливі поцілунки. Коли вони дісталися до живота, вхопившись зубами за край, із диким риком Вольдемар Жардинський розірвав ліф, а тоді впевненим рухом стягнув та відкинув корсет.

І як тільки це йому вдалося так швидко звільнити мене від одягу, дивувалася я, зіщулившись під його пильним поглядом, адже вранці купа служниць заледве впоралася з усіма тими гачками та зав'язками, коли мене вбирали.

На мені досі зоставалися хіба шовкові панчохи (туфлі злетіли самі собою), віночок та фата, що легким серпанком оповивала моє тіло, та я не могла за нею сховатися.

Моє тіло й справді пахло ефірними оліями. Оглядаючи його при денному світлі - гарне, гладеньке, пещене, чоловік вдоволено промурмотів:

- А ваша матуся постаралася, ви справжня красуня. Розслабтеся, ляжте на спину та розведіть ноги.

- Що…

- Можете заплющити очі, якщо так буде зручніше.

- Але…

- Невеличка крапка після завершення обряду, повірте, так потрібно.

Я геть напружилася, сором'язливо прикриваючись долонями, та більше не спромоглася на жодне слово.

- Невже вам не пояснили… Хоча, чому це я повинен звертатися в таку особливу мить до своєї законної дружини на "ви", - посміхнувся барон. – Зоріно-Анно, твоя матінка повинна була тобі пояснити, як слід поводитися зі шлюбним чоловіком на подружньому ложі, утаємничити в деякі подробиці стосунків. Чи вона цього не зробила?

Нарешті я спромоглася на відповідь.

- Так, ми мали кілька таких розмов, - згадуючи ті обережні спроби розповісти про інтимні стосунки між чоловіком та жінкою, зізналась я. – Але коли чесно… то я не розумію, що саме потрібно робити…як поводитися, та ще…

- Та ще? – впевненим рухом перекидаючи мене на спину, схилився наді мною барон. Я прикрила повіки та затамувала подих, очікуючи на те, що буде далі.

- Мені надто соромно та страшно.

- Я твій законний чоловік, і тому не потрібно соромитися, - хрипко прошепотів Вольдемар Жардинський. – І хвилюватися тобі не слід, бо я не якийсь недосвідчений юнак. Все буде добре, ти просто мені довірся.

- Саме покірності матінка мене і вчила, - видихнула я, відчуваючи міцні впевнені руки на своїх стегнах.

- Та для початку хоча б розслабся, - прошепотів наді мною барон, і його вологі губи накрили мої, так що я навіть задихнулася, відчувши шалене серцебиття. Його міцні долоні дуже ніжно та обережно обняли мене за стан, я відчула на шкірі пальці, що лоскотали неначе весняний дощ. Його пружний живіт ударився, мов плесо. Гарячий подих полоскотав моє вухо. Я доторкнулася вустами до його плеча, під спітнілою шкірою відчула сталеві м’язи. Мій погляд піймав обриси кришталевої люстри на стелі. Ще мить – і я відчула його в собі.

Мій білесенький віночок злетів геть, фата легким серпанком злетіла у повітря…

Треба зізнатися, що Вольдемар Жардинський був умілим коханцем, він  розпалив у мені справжнісіньке полум’я пристрасті.

- Тепер ти істинна моя дружина, - прошепотів він, коли все скінчилося.

Не розуміючи, навіщо це роблю, я встромила гострі нігті йому у плечі та потягнула донизу, залишаючи на смаглявій шкірі яскраво-червоні доріжки.

А потім помітила білу пов’язку на зап’ясті…