Глава 36. Обмін обручками

Я очікувала якогось дива, але всередині ця церковця була звичайною – іконостас, притвор; скрізь яскраво палахкотіли запалені свічки, біля головної брами – дві вази з квітами; в лівому кутку якийсь дивний предмет, що віддалено був схожий на коло, сховане під ліфом моєї весільної сукні; по стінах зображення химер та переплетених стебел.

- Ви неймовірна, - ледь чутно видихнув барон, дивлячись перед собою.

- Дякую, - знічено прошепотіла я.

- Тільки приготоване вами зілля тримає мене на ногах, бо ця ніч була аж надто виснажлива для мене й моїх друзів.

- Щось сталося?

- Битва із перевертнями, - швидким рухом він показав мені перев’язаний білою шматою зап'ясток. – Я міг втратити руку.

- Який жах…

Я швидко озирнулася – матінка з Ажаном розглядали малюнки на стінах і не прислухалися до нашої розмови.

- На жаль, мені повідомили, що у Головному храмі є хтось із того кодла, і влаштувати там обряд було б нерозважливо.

- Розумію…

- Це найбезпечніше сакральне місце нашого Ордену, та й то - для надійності я вжив деяких особливих заходів.

Залунав злагоджений хор, позолочені ворітця у центрі зали відкрилися – і  вийшов священик, одягнений у сліпучо-білий балахон, прикрашений сріблистою вишивкою та дорогоцінним камінням, його голову покривала скуфія. В руках служитель культу тримав жезл, що закінчувався золотим колом, у центрі якого яснів трикутник із величезним зеленим каменем, гладенько відшліфовані грані якого розсипали безліч мерехтливих відблисків.

Він кинув уважний погляд на барона.

- Ваш магічний перстень з обсидіаном слід на деякий час помістити до надійного сховку, -  священик показав долонею вправо. На високій підставці там стояла скринька.

 Знявши із пальця прикрасу, що так вразила мене того ранку, коли Вольдемар Жардинський вперше наніс нам офіційний візит, він поклав її всередину й закрив.

- Коли мені дозволено забрати перстень?- похмуро спитав барон, все ще тримаючи долоню на кришці.

- Якщо бажаєте обвінчатися, то тільки після того, як ваша дружина народить спадкоємця чоловічої статі.

Чоло мого жениха спохмурніло ще більше, але він прибрав руку зі скриньки, підійшов і знову став поряд зі мною.

- Продовжуйте, Великий майстре, - поважно мовив він.

Хитнувши чолом у відповідь, священик відкрив книгу, що лежала перед ним на підставці, та почав звідти читати тексти невідомих мені молитов, піснеспіви стали гучнішими. Відчувши за собою якийсь рух, я трохи розвернулась і побачила, що двоє чоловіків у чорному тримають над нашими головами високі золоті корони. Матінка з Ажаном стояли трохи віддалік.

Коли корона торкнулась мого чола, я відчула, як по спині промчав струм, а потім барон узяв мене за праву долоню, міцно стиснув.

- Ви навіть не уявляєте, яке життя на вас чекає, - прошепотів він.

- Ой… боляче, - засичала я.

- Мені теж. Потрібно якнайшвидше забрати перстень.

Було дивно – про що він таке говорить.

Тим часом, закінчивши читання, Великий майстер запитав нашої взаємної згоди стати чоловіком та дружиною. І коли кожен із нас відповів ствердно, закрив книгу та взяв з вівтаря оксамитову подушечку, на якій лежало дві обручки.

Я почула як зойкнула матінка та не наважувалася поглянути в той бік, адже ця мить була священна, і я не хотіла потім усе життя жалкувати про те, що перевела її на щось інше.

- Графине… графине Каті… - луною пронісся повз мене схвильований шепіт Ажана.

- Моя донечка, - протяжний стогін та схлипування.

- Принесіть, будь ласка, води! – благально заквилив мій посаджений батько.

Та ніхто й не зворухнувся. На обличчі священика не відобразилося жодного хвилювання, мій наречений, здавалося, закам’янів.

Нарешті бурмотіння моєї матінки та її коханка припинились, натомість почет Вольдемара Жардинського синхронно промовив заклинання, жодного слова з якого я не зрозуміла.

  Золоте коло в лівому кутку церковці почало повільно хитатися, а потім завертілося, усе прискорюючись та видаючи пронизливий звук, що все наростав, розширювався, повністю поглинаючи простір та майже оглушуючи.

Нарешті коло зупинилося й запанувала мертва тиша, було навіть чути дихання присутніх. Я наче впала в транс, мій погляд розфукувався. На якусь мить мені здалося, що рослинні орнаменти на стінах ожили, і химери повільно позирають з-за них всередину церкви. Я навіть могла заприсягтися, що очі рудої потвори із півнячим гребенем та тілом жаби заблимали, її паща відкрилась, наче вона хотіла щось сказати.

Я потерла повіки та голосно ковтнула слину.

Коли ми обмінялися обручками, і я почула схвильоване зітхання матінки, очікувала, що після взаємного поцілунку зі шлюбним чоловіком кинуся в її обійми. А потім ми прийматимемо вітання присутніх та під гучні оплески урочисто покинемо церковцю. Але натомість барон Вольдемар Жардинський міцно вхопив мене за руку та, не звертаючи жодної уваги на відчайдушні волання моєї матінки, майже силоміць поволік до виходу.