Глава 29. У лікаря

Приїхавши до міста, ми з матінкою мали купу важливих справ, тож майже до вечора сновигали туди-сюди.

Спочатку мене обстежив лікар – відомий цілитель та за сумісництвом хімік-парфумер, тож у процедурній витав аромат лаванди та троянд.

- Роздягайтесь, - миючи руки у тазику, який тримав перед ним молодий служник, лікар кидав у мій бік зацікавлені погляди.

- Повністю?

- Скиньте тільки верх, якщо не важко.

Я зайшла за ширму та стягнула з плеча один рукав, потім інший, зоставшись у мереживному корсеті. Коли вийшла й лягла на кушетку, лікар підклав мені під голову та під коліна подушки, сів поряд на стільчик.

- У вас щось болить?

- Ні, почуваюся чудово, - кутиками вуст посміхнулася я. Та коли чоловік взяв мене за руку, аби послухати пульс, чомусь почала тремтіти. Як вранці, зі сну, мої ноги звело судомою, у животі залоскотало, по шкірі пройшов струм, в очах потемніло, дихати стало важко і, покусуючи вуста, я застогнала.

- Що з вами, дівчинко? – турботливо схилився наді мною лікар, комір його сорочки був розщібнутий, і я дуже виразно відчула п’янкий аромат, від якого запаморочилося в голові. Я розтулила вуста й вигнулася дугою, приплющивши повіки. Чомусь мені зробилося соромно та радісно водночас. А коли лікар доторкнувся до колін, я затремтіла ще дужче й вхопила його за руку.

- Припиніть це робити, - гаркнула я, широко розкривши очі.

- Зрозуміло… Переверніться набік, - наказав він, приймаючи долоню та повільно підводячись. – Може, вам дати води?

Я згідно кивнула. І коли допила склянку до дна та трохи прийшла до тями, присоромлено муркнула:

- Продовжуйте огляд.

Тепер лікар із надзвичайною обережністю приклав мені до грудей прилад, яким прослуховував серце – я закусила вуста й глибоко вдихнула.

- Шкіра чиста, серцебиття прискорене, білки очей нормальні… Будь ласка, підніміть трохи спідниці та покажіть мені ноги, - попросив він.

Я вхопилася тремтячими пальцями за важку тафту та потягнула вгору, оголивши тіло та продемонструвавши мереживну білизну. До бежевих панталон за допомогою червоних атласних стрічок кріпилися шовкові панчохи, і я потягнула за бант, аби розв’язати та спустити донизу одну із них, але лікар спинив мій рух, поклавши свою долоню поверх моєї. Вона була гаряча та велика, і мене немов обшпарило окропом. Зойкнувши, я швидко сіла, відштовхнула від себе лікаря та почала підтягувати сукню.

- Огляд завершено, - немов моя матінка, підібравши вуста, буркнула я. – Гадаю, цього досить. Чи є ще щось? Куди ви ще хочете зазирнути? Може, під корсет?

- Якщо у вас нічого не болить, то цього не потрібно. Покажіть мені нігті… тепер язик…

Від хвилювання мурашки бігали по моїй шкірі. Я випила ще одну склянку води і аж тепер дозволила лікарю гукнути матінку.

- І що? Що з нею таке? – стурбована до краю, вона кинула на лікаря уважний погляд, потім на склянку, яку я все ще тримала в руках.

- З вашою донькою все гаразд, - він заспокоїв матінку, вказавши їй на крісло біля дверей. – Можете присісти, графине.

- Але такого не може бути, вона сама не своя, я ж це бачу! І хочу, аби ви поставили діагноз та виписали якусь мікстуру.

- Звичайно, у вашої доньки ж деякі ознаки надлишкового збудження, але дівчатам у її віці це властиво.

- Та ні, досі Зоріна-Анна була дуже сумирною дівчинкою, це тільки від учора так дивно себе поводить.

- А скільки їй років? – лікар прискіпливо оглянув мене з ніг до голови та хмикнув, поправивши окуляри.

Матінка відповіла.

- Тоді я порадив би вам якнайскоріше видати її заміж, і все само собою минеться.

- Просто чудова порада, - зраділа матінка. – Бо ми саме цим і займаємося, ось, готуємося до майбутнього весілля.

- В такому разі, чи не бажаєте придбати у мене парфуми? Маю ексклюзивну новинку - аромат білої лілії, це саме те, що потрібно для такої ніжної та витонченої нареченої.

Аптекар назвав ціну.

- Звісно, ми візьмемо один флакон.

Розраховуючись за послугу, матінка гордовито продемонструвала лікареві вміст мішечка й навіть розсипала трохи золота собі під ноги, дозволивши юному слузі аптекаря його зібрати. Ніколи раніше я не помічала за нею такого марнославства.

- Але, матінко, ти така незграбна, - прошепотіла я, стискаючи її за лікоть. – Можливо, попросиш лікаря оглянути й тебе? Я пам’ятаю, ти не раз про це говорила, та ще не зважилася й досі.

- Що?... Зоріно-Анно, та як ти смієш мене повчати? Як ти смієш натякати на мій вік? Де твоя скромність?

- А де твоя?

Здивовано на мене глянувши, матінка просичала:

- От що робить із дівчатами заміжжя, твоя покірність безслідно щезла.

- Я ще не вийшла заміж.

- О, то я маю ще трохи часу?

- Часу на що?

- Аби побути матір’ю цнотливої дівиці, якій ще можна привити бодай крихту добропорядності.

- Гадаю, на це вже бракує часу, - і я пирснула зі сміху. На диво, чоло матінки миттю роз’ясніло, манірно закліпавши довгими віями, вона відкрутила кришечку та з насолодою вдихнула парфуми. Я підійшла та ніжно обняла її за плечі.

Вийшовши від лікаря, ми сіли в карету та добрих півгодини складали список весільних гостей, потім помчали до друкарні та замовили двадцять п’ять листівок.

- Я плачу золотом, - гонорово закопилила вуста матінка. – Тому давайте найкращі та найдорожчі.

Оскільки весілля мало відбутися в палаці нареченого, ми вирішили не обтяжувати барона своєю ріднею й запросили лише найближчих родичів та друзів – та й то тільки тих, які жили найближче.

Вже в салоні Хорелії Ріксус ми попросили чорнильницю та перо й швидко підписали листівки, доручивши їх відправлення тутешнім кур'єрам, добре що поблизу було поштове бюро.

  Нарешті, примірявши сукню, ми сіли чекати, доки нам її загорнуть в шовк та покладуть до вишуканої коробки із логотипом «Фантазії».

- Але ж, доню, невже ти забула? – показуючи у бік вішака із сукнями, скрушно зітхнула матінка. – Яка ж ти стала до мене байдужа…