Глава 26. У салоні весільних суконь

Хоча мій батько й залишив нам із матінкою після своєї смерті тільки борги, проте подарованого бароном золота було цілком достатньо, аби дозволити купувати собі усе найкраще.

Тому, позаглядавши до крамниць та придбавши деякі дрібниці, зокрема і книгу «Порадник для юних наречених», ми вирушили до салону готових суконь «Фантазія».

 Цим неймовірно розкішним та популярним серед знаті закладом заправляла Хорелія Ріксус. Як подейкували злі язики, вона була із «колишніх», тобто - жінка легкої поведінки, повія (що не завадило їй згодом вдало вийти заміж за відомого в місті лікаря). І врешті, що кому до того, якщо сукні мадам Ріксус (хоч і коштували занадто дорого) виглядали немов витвори мистецтва.

Епатажна господиня салону готових суконь вийшла зустріти нас особисто, щойно ми з матінкою увійшли досередини.

- Вітаю вас, ваша осяйність графине Каті, - посміхнулась вона, дещо спростивши матінчине ім’я, чим неприємно її вразила.

- Вітаю і вас, Хореліє, - підібравши вуста, матінка прискіпливо оглянула неймовірно красиву сукню, у яку була одягнута ця жінка: темно-кавовий атлас спідниці розшитий золотисто-жовтими пташками й облямований блідо-жовтим мереживом, кремовий ліф унизаний дрібним бурштином та фіолетовими стьожками, рукави з гіпюровими вставками та безліччю різнокольорових китиць.

Злегка кивнувши у відповідь, мадам Ріксус перевела погляд на мене, її очі відразу ж спалахнули щирим захватом, що надзвичайно мене втішило.

- То ви і є та сама Зоріна-Анна? Дуже приємно познайомитися.

- І мені… - бовкнула я.

- А знаєте, я не втримаюся, аби не похвалитись: щойно почула новину, що ви виходите заміж за барона Вольдемара Жардинського? Це правда? Вас можна привітати?

- Так…

- Тоді вітаю! – вхопивши зі столика, що стояв просто біля порогу, крихітну ромашку із тканини, жінка швидко вчепила її на мою сукню. – Будь ласка, прийміть від мене цей скромний подарунок!

- Дякую, - знічено прошепотіла я, відчувши безмежну довіру до цієї жінки.

А ось матінка насупилась, і коли я ніжно погладила пелюстки квітки, високо задерши підборіддя, майже зневажливо докинула:

- А ми теж багато про вас чули… Хореліє.

Колишня повія й оком не змигнула, та мені було дуже прикро за матінчин натяк, могла б уже й притримати язика.

Тільки ж власниця салону і оком не змигнула, натомість продовжувала привітно посміхатися, ще й показала рукою на диван, запрошуючи нас сісти.

- То це ви вирішили придбати весільне вбрання в моєму салоні. Яка ж це честь для мене, графине Катаріно Монітовська.

Цього разу матінчине обличчя проясніло, і вона демонстративно пожмакала в руках оксамитову сумочку, в якій лежало золото мого нареченого, для чогось її відкрила, щось там пошукала - почувся дзенькіт монет.

- Так, нам потрібна найкраща із ваших суконь, мадам Ріксус, - гордовито докинула вона. – У вас же є щось достойне нареченої барона Вольдемара Жардинського?

 - Ви не повірите. Я просто здивована, як вчасно ви до нас зайшли, бо саме сьогодні ми завершили пошиття нової весільної сукні, над якою працювали не один місяць. Вийшов шедевр.

- О, навіть так? – щиро здивувалася матінка, розглядаючи  мініатюрні глиняні горщечки з різнобарвними фіалками, що рясно цвіли на підвіконні.

- Повірте, ця нова сукня чудово підійде такій красуні, як ваша донька, вельмишановна графине Катаріно Монітовська.

- Та я й не сумніваюсь, моя Зоріна-Анна достойна всього найкращого.

 - І це саме та сукня, яка вам потрібна. Бо і стиль, і розмір … неначе ми спеціально пошили й оздобили її для вас.

Я більше не могла слухати цих вихвалянь, не зовсім вірячи в їх щирість, бо розуміла, що власниця салону банально хотіла продати свій товар, а хто його купить – яка різниця? Головне, аби заплатили, стільки вона скаже. А заплатити, звісно, доведеться чимало. Та й ноги трохи боліли: мало того, що нещодавно я бігала по лісу й по підземеллях, волочила відро з водою, то ще й сьогодні ми з матінкою добряче находилися.

Помітивши мій стан, мадам Ріксус вхопилася за шовкову стьожку, що звисала зі стіни, та кілька разів за неї шарпнула. Десь за дверима почувся мелодійний передзвін.

- Будь ласка, сідайте, шановні дами, - швидко заторохтіла вона, - мої дівчата зараз винесуть це диво, про яке я розповідала. Може, ви хочете чаю, варення, або солодких тістечок?

- Ні, нам нічого не потрібно, крім… весільної сукні, - поважно відповіла матінка й попростувала до величезного темно-синього дивану, прикрашеного декоративними оксамитовими подушечками.

Мою ж увагу привернули всі ті дивовижні речі, які були розставлені на полицях та порозвішувані по стінах.

- Панянко Зоріно-Анно, будьте ласкаві, присядьте поряд зі своєю матінкою, не треба перевтомлювати таких чудових ніжок.

Я згідно кивнула, кинувши швидкий погляд на обличчя дами невизначеного віку, оглянувши її статуру.

 Мадам Хорелія була висока і худа, з ніжною порцеляновою шкірою та копицею вогненно-рудого волосся на голові, її занадто довгий ніс був вкритий ластовинням, а на тонких пальчиках із полакованим червоним нігтиками красувалися золоті персні.

Цей салон був настільки особливий, що моя матінка жодного разу не купувала тут суконь, лише деякі дрібниці. Можливо, в майбутньому ми б навіть не спромоглися сюди увійти, аби не це весілля.

Бо «Фантазія» був храмом ніжних, рідкісних тканин, дивовижної фурнітури, вишуканих мережив та аплікацій, яскравих вишивок (деякі нагадували розетки справжніх квітів), розсипів дорогоцінного каміння та чарівного намиста, ошатних ляльок, що видавалися живими. Я чула, що салон відвідували лише дуже заможні аристократки, бо сукні тут коштували цілі статки. Тому кожна покупка сповна винагороджувала кравчинь та вишивальниць за їхню працю, а також непогано годувала власницю.

Ми з матінкою поважно пройшлися по залі та всілися на оксамитовий диван, аби зачекати на «диво».