Глава 14. Пишні спідниці

- Я теж так думаю, - докинула я, розслаблено потягуючись у ліжку та кидаючи скрадливі погляди у бік відкритого вікна, за яким простягався парк, ще далі - густий старий ліс. Його дрімуча гущавина так часто вабила мене до себе. Але я боялася туди навіть наближатись. А от тепер, здавалося, могла б запросто помчати босоніж.

Мені нестримно запраглося утнути щось таке, чого я не дозволяла собі раніше.

Зістрибнувши на килим, я затанцювала, ніби знову була на балу, і неіснуюча мелодія лунала тільки для мене. Я навіть заплющила очі, а невидимі кавалери, вишикувавшись у ряд, простягали до мене руки. Я ж обирала їх по черзі, підходила, клала долоні на їхні широкі плечі, вигиналася трохи назад. А потім, рухаючись по примарній залі (по колу проти годинникової стрілки, як і личило вальсувати), змінювала прекрасних та мужніх чоловіків, немов набридлі рукавички, відштовхуючи одного та падаючи в обійми іншого.

- Та що ж із тобою коїться, Зоріно-Анно? – звискнула матінка, спостерігаючи за моїм божевіллям. - Чи ж не зурочили тебе часом на балу? Я бачила, як прискіпливо оглядали твій одяг пристаркуваті дами. А що, коли серед них затесалася якась зла відьма?

- Ні, навпаки! – аж навісніла я, уявивши полонез та відразу ж переходячи на котильйон, яким зазвичай закінчувалися королівські бали.

Захекано зупинившись та знову вишикувавши кавалерів у ряд, я підняла свої «пишні спідниці» і задриґала ногами, підстрибуючи якомога вище, нестримно при цьому регочучи.

- Господи... Треба буде покликати священика, - стогнала матінка, упавши на софу та обмахуючись хустинкою. - Що тут відбувається? І чи ж пристойно молодій дівчині так поводитися?

- І як же я поводжуся?

- Занадто зухвало, - матінка відкинула геть хустинку та простягнула тремтячі пальці до графина з водою. - Та ти виглядаєш, мов фурія.

- Але ж я вже наречена, а через тиждень стану баронесою Зоріною-Анною Жардинською! - роблячи низький уклін у бік «королівських осіб» (звичайно ж, теж примарних, що, замість трону, тепер начебто сиділи на моєму ліжку, просто серед подушок) все сміялася я. - Все добре, просто мені захотілося потанцювати.

- Ось, випий холодної води й нарешті заспокойся, а то...

Вихопивши з її рук наповнену склянку, я стрімко осушила її до дна, а потім, поцілувавши кінчики своїх пальців, послала у бік матінки повітряний поцілунок, кинулася підстрибом до дзеркальних дверей, що відокремлювали мою спальню від ванної, на ходу скидаючи додолу розхристану сорочку.

- Я чекатиму на тебе внизу, - почула голос матінки, пірнаючи під воду.

Я дуже любила викупуватися, адже тільки лежачи у теплій воді могла почуватися сама собою. Ніхто мене не повчав, не присікувався до одягу, не поправляв неіснуючі недоліки.

І хоча я вважалася повнолітньою, одяг для мене ще й досі підбирала матінка. Його принесла служниця - спочатку тонка лляна сорочка з короткими рукавами та глибоким вирізом, оздобленим стрічками, мереживом та вишивкою, потім мав бути міцно затягнутий корсет, або ще й незручний каркас.

Я ледве спромоглася відмовитися від занадто тугої шнурівки й незручної, безглуздої конструкції, в основу якої був вбудований китовий вус. Потворні спідниці, краї яких стирчали в різні боки, давно вже вийшли із моди, але моя матінка все намагалася дотримуватися необхідного стилю, надаючи своїй фігурі цієї сміховинної форми, змушуючи і мене до того.

Натомість я обирала м'який бежевий топ, що зручно облягав мою талію та трохи піднімав груди.

Довгі шовкові панчохи на підв'язках. Один раз одягнувши їх, за вимогою матінки, потім я дарувала панчохи служницям, оскільки після прання вони начебто втрачали свій вигляд.

Але мені завжди було невтямки: навіщо такі надмірності, якщо цього розкішного предмету гардеробу все одно нікому, крім мене, не буде видно – та ще й з-під безлічі довгих спідниць.

Кравчиня, у якої ми замовляли білизну та одяг, була просто чарівницею, тож нова блідо-лілова сукня дуже гарно лягла по моїй фігурі, вигідно відтінивши блідість шкіри.

Увійшовши до вітальні, я статечно вклонилася матінці, намагаючись отримати її схвалення.

- То як тобі моє ранкове вбрання? – запитала я, поводячись статечно.

- Коли ти така скромниця, мені все подобається, – все ж вона прискіпливо оглянула мене з голови до ніг. – І зачіска, і сукня, і взуття підібрано зі смаком.

- Ти обирала, - вирішила підлеститися я.

Матінці, як завжди, слід було додати якусь деталь.

- Проте гадаю, тобі слід було б ще й носити на грудях кулон з парфумами.

- Я поки не маю такого кулона.

- Тоді візьми мій - той, що у темно-синьому склі, він розповсюджує аромат дамаської троянди, і колір добре підійшов би до каменя на твоєму персні, як ти гадаєш?

- Гадаю, що цього мого вбрання буде цілком достатньо, аби справити вигідне враження на нашого сусіда.

- Так… ти така юна, така прекрасна в цій сукні…

- Але мені не зрівнятися з тобою у пишності, - я похвалила матінку, що вирядилася у багряний шовк, все-таки одягнувши під сукню каркас, так що пишна спідниця ледь поміщалася на дивані.

- Ти геть не розумієшся на моді, - зніяковіла матінка, обережно підводячись.

- Невже тобі так зручно?

 - Так я почуваюся більш впевненою. Та й… це ж пам'ять про твого батька!

- Як ця сукня може вшанувати його пам'ять? – здивувалася я.

- Саме тоді, коли він перебував у плаванні, вони входили в моду. І цей чудовий каркас коштував твоєму батькові купи грошей.

- Але навіщо вдягати тепер?

- Не можу ж я знехтувати його подарунком.