Глава 5. Чому насправді

- Він вкладає у своє ліжко не всіх дівчат, які йому належать, а лише тих, які заслуговують на таку милість.

- Але ж ти казала, що він бере їх до заміжжя!

- У барона є село, жителі якого живуть просто розкішно.

- Тобто?

- Вони не зобов’язані важко працювати на полі чи біля худоби, як жителі решти сіл, не сплачують різноманітні безглузді податки, які виснажують до решти.

- А чим же вони там займаються? Невже байдикують?

- Чоловіки в цьому селі столярують, виготовляють вишукані дерев’яні меблі, різні хитромудрі речі із заліза та золота, іноді рибалять, доглядають мисливські угіддя, беруть участь у полюванні.

- А що ж роблять жінки?

- Жінки – чудові ткалі, вони тчуть килими та простирадла, вишивають, малюють, вирощують квіти – загалом… і справді, як на слуг, байдикують, насолоджуються життям. Мало їм того щастя, то барон ще й створив школи для їх дітей.

- Овва! Як прогресивно!

- Школи для дітей, а для дорослих – тільки уяви собі! - театри. І що у них за життя? – справжній рай. Жодних турбот та примусів, скасовано тілесні покарання.

- Це що, якась забава? - перепитала я, обдумуючи те, що почула. – Якось воно трохи дивно…

- У кожного свої примхи. Гадаю, Вольдемар Жардинський саме так і розважається: створив собі щось на подобу окремого суспільства, їздить туди, спостерігає, тішиться.

- То що він із того має, крім як розваг із дівчатами? Адже, гадаю, село має бути чималеньким.

 - Ну, доню, я не можу всього знати, можливо, податки вони якісь там платять. А ще управителі барона, звісно, продають усі ті красиві речі, які виготовляють селяни, і серед них бувають справжнісінькі витвори мистецтва.

- Знаєш, матінко, а це доволі цікаво, адже він таким чином створює власних майстрів, які й не здогадуються, що саме завдяки потуранням свого пана можуть вільно займатися улюбленою справою, розвивати майстерність, мати доволі часу.

- Та найголовніше, що кожна наречена, яка готується піти до вінця, має деякий час послужити покоївкою у спальні свого господаря. Що це означає, гадаю, ти вже зрозуміла.

- І що, женихи цих дівчат зовсім байдужі до цього? - дивувалася я.

- А хто ж буде проти? Якщо господар після короткої служби гарно обдаровує щасливицю, забезпечує молоду сім'ю будинком – дає багатий посаг, про який навіть не мріють деякі збіднілі дворяни.

- Та все ж таки це не зовсім правильно…- не знаю, чому, та я відчула укол ревнощів.

- Доню, ти вже доросла. Що ще ти хочеш знати?

- А що коли все ж таки правда… про симпатію до інших чоловіків?

- Ну… Вольдемар Жардинський є членом таємного товариства, і хто його знає, що там насправді між ними відбувається за закритими дверима. Подейкують, що й деякі монахи у чоловічих монастирях…

- Все, далі не хочу чути, - мені було трохи ніяково слухати такі пояснення від своєї матінки.

Та вона не бажала закінчувати розмову.

- Але я не думаю, що такий поважний чоловік робив би це із задоволенням та мав би від того втіху. Безперечно, що його втіха – це красиві жінки, яких він зваблює уже тільки своєю неприступністю та загадковістю. Бо я чула, що він…

- Але… за цього звабника ти хочеш видати мене заміж?- відрізала я можливість послухати ще й про те, як мій майбутній жених знається із заміжніми аристократками.

- А що тут такого? Головне, що він дуже гарний, не збоченець, не євнух, не старигань, а в іншому… Доню, та ти станеш найбагатшою жінкою королівства! І якщо в тебе вистачить кмітливості, цілком можеш змінити деякі правила і змусити всіх селян працювати так, як тобі треба. До того ж... барон Вольдемар Жардинський... як би й не зовсім юний, гадаю, йому вже й самому є за тягар усі ті простакуваті наречені. І коли ще й у нього з'явиться законна дружина – настане тому кінець.

- Матінко, я не хочу виходити заміж, можливо, із цим слід зачекати? А що коли заміжжя стане для мене важким обов’язком? Що коли я до нього не готова? Врешті, Вольдемар Жардинський не єдиний багатий наречений, будуть ще й інші

- Інші? Ти певна свого талану? Певна, що відмовивши тепер, не будеш потім кусати лікті? А ще й коли твою голову задурманить якийсь облесливий волоцюга, романтичний обірванець, шукач пригод? А це станеться безперечно, твоє тіло розквітло й прагнутиме втіхи, очі блищатимуть, і на той блиск злетиться всяка погань, багато я чула таких гірких історій, тож краще тобі не ризикувати.

- Матінко, ви геть не зважаєте на мою думку.

- Яка там твоя думка в твоєму юному безрозсудному віці? Для нас тепер важливо, - вона зітхнула, скосила очі. - Для твого майбутнього важливо вдало вийти заміж. А барон Жардинський дуже багатий, має вплив у суспільстві, та й потім... Я не хотіла тобі завчасу про це говорити, та коли вже бути до кінця відвертою, то… Ти маєш знати про те, що твій покійний батько залишив нас без грошей, та ще й із чималими боргами. Аби знала, скоро я змушена буду оголосити про продаж маєтку.

- А де ж ми тоді мешкатимемо?

- Хтозна…

- Матінко, мені страшно.

- Тож доки кредитори не почали стукати в наші двері, а землі та все майно не розібрали ті, кому ми заборгували... Доню, якщо ти зараз же не вийдеш заміж за цього багатія, - скрикнула матінка, заламуючи руки, - то незабаром ми можемо опинитися в одному з його маєтків як звичайні селянки.

- О ні, тільки не це…

- Я не хотіла тебе лякати, але вже раз так вийшло.

- Яке ж це нещастя.

- Насправді, я просто щаслива; мабуть, бог почув мої молитви та гріхи наші не настільки великі, що все сталося саме так, як сталося: тепер ти вдало вийдеш заміж, я поверну борги, і все у нас буде добре.

- А як же кохання?..

- Це все вигадки, брехні розбещених мрійниць, або дрімуча наївність ще зовсім юних дівчат, які ще не бачили справжнього життя та не уявляють, що воно таке те кохання. І твоя недосвідченість теж могла б зіграти з тобою злий жарт, я цього не виключаю. Та коли б не передбачливість твого татуся, який не дозволив тобі виходити у світ завчасу, відвідувати бали, зібрання молоді або читати всі ці жахливі оманливі любовні романи…