Розділ 15.

Мій мозок проснувся від того, що мене лоскотала чужа магія, яка заходила у моє тіло, даруючи якусь приємну насолоду. Я відкрила одне око, потім інше і побачила перед собою Єву, що сиділа біля мене на дивані у якійсь кімнаті із багатьма стелажами, заповненими книгами. За її спиною стояв Олекса, король і дівчата зі своїми кавалерами. Біля мене на підлозі сидів блідий Маверік.

- Що сталося? – хриплим голосом запитала я.

Демон дав мене стакан із водою, який я миттю осушила.

- Ти – герой, Еля! – посміхнулася до мене Єва, не забираючи руки із мого боку. – Ти врятувала короля!

- І себе ледь не вгробила! – фиркнула Роза.

- Ну, вони і на Елю цілилися. Як то кажуть, одним махом… - добавив Олекса.

- Хто вони? – не зрозуміла я. – І чого вони хотіли нас вбити?

Присутні важко видихнули, а говорити почав король.

- Ці люди є з культу Агрії, богині світлих…

- Але самі маги були темними, - мала за наглість перебити короля.

- Так. Так буває, сама богиня не відрізняється своєю добротою. Їй приносять жертвоприношення, просять благословення на вбивства і таке інше. Це їхній культ дав тим ельфійкам кіготь дракона і це вони були замішані в твоєму попаданні на Мертвий острів, - король сів біля мене і взяв за руку. – Але тепер це все вже позаду.

- Зачекайте… - сказала я оглянувши присутніх і, нарешті, сівши. – Але якщо вони так всі хочуть смертей, то чому вони мене хотіли вбити? Наскільки я розумію, про мітку Хаосу вони знали…

- Розумієш, - сказав Олекса, - дуже давно, коли був другий розрив простору, Агрія хотіла показати свою владу і закрити розрив. Але химери… Вони є магія і вони забрали у наглої богині майже всю магію. Після того позору вона наказала своїм наслідникам вбивати всіх, у кого є мітка Хаосу.

- Добре, а король? – не вгавала я.

- А король намагається знищити цей культ… - сказав Ксеніл.

- То тепер вже все? – з надією запитала я.

- А ти нічого не забула? – пролунав дзвінкий голос у моїй голові.

- Ні, не забула, - всі глянули на мене здивовано. – Я обіцяла магії Думки про те, що зроблю для неї храм! – король лише посміхнувся мені.

- Ми обов’язково зробимо для неї найбільший і найкращий храм в Архонії!

- Отож-бо! Поки не дасиш копняка, ніхто і не зрухається, - засміялася магія Думки.

- Нам потрібно вертатися в зал! – нагадав нам ректор. – Людей вже заспокоїли і вони хочуть бачити короля і його рятівницю!

- Як я повернуся у такому платті? – запитала я, глянувши на свій бік, але на диво, там нічого не було: ні плями від крові, ні дір від магії.

- Ха! – вигукнула Роза. – Знаючи твою невгамовність і вміння знайти проблеми на свою голову, на платті є артефакт, який відновлює його до початкового стану.

- Вав! Дякую, Роза!

- А тепер, вертаємось.

Застиглі обличчя кожного гостя просяяли, коли перед ними появився живий і здоровий король. Добре, коли люди люблять і підтримують свого короля, переживають за нього. Бо коли народ не любить влади – це завжди виливається у нескінченну кількість проблем.

Ларего знову вийшов на сцену, потягнувши і мене туди, а я не відпускала руку свого демона.

- Дорогі гості, мені дуже прикро за інцидент, що стався. Завіряю вас, ми знайшли винних і зараз ними займаються відповідні люди. І я ще раз хочу подякувати Елевтерії за її мужність!

Зал наповнився гучними оплесками, а я ледь почервоніла від такої пильної уваги.

- І ще на деякий час я хочу відтягнути початок балу, передавши слово одному із своїх найкращих радників – Маверіку Яксаю!

Я здивовано глянула на демона, який дивився своїми зеленими очима лише на мене і ковтнула клубок, що підкотив до горла.

- Еля, - він підійшов ближче до мене і тихо почав говорити. – Я завжди буду дякувати вищим силам за те, що зустрівся із тобою. За те, що наші долі переплелися. Перед тим, як іти до химер, ти дещо пообіцяла мені. Але це все було на емоціях і на страху, - в залі панувала ідеальна тишина, тому кожне його слово віддавалося ехом, як тоді, в печері. - Тому я хочу запитати тебе, - він опустився на одне коліно і витягнув із кишені камзола маленьку дерев’яну коробочку, а з неї - об’ємний чорний перстень із темно-червоною квіткою на ньому. – Елевтерія, ти вийдеш за мене заміж?

В ідеальній тишині мені здається, що стукіт мого шаленого серця чують всі. Не відводячи погляду від таких рідних вже зелених очей, я відповіла йому одним тихим:

- Так!

Зал зірвався оваціям і вигуками. Демон одягнув перстень мені на палець і, піднявши на руки, впився у мої губи пристрасним поцілунком.

- Ти зробила мене найщасливішою людиною у всіх світах! – прошепотів він мені на вушко.

А тоді нізвідки протягнув мені квітку: бордову, із п’ятьма листочками, на яких були намальовані різні орнаменти.

- Це ж!..

- Так! – щасливо посміхнувся демон. – Це квітка Оріоне! Ліліт розповідала тобі про неї! І я таки знайшов її! Я кохаю тебе, Еля!

- І я кохаю тебе, демоне! – і він знову втягнув мене у нереально пристрасний поцілунок, в якому я віддавала йому себе до кінця.