Розділ 13.

Я стояла на краю скали і дивилася вниз, де до білої крові розбивалися морські хвилі об каміння. Вітер бив в обличчя зі страшною силою, не даючи змоги зробити нормальний вдих. На мені було біле плаття, яке розвівалося за моєю спиною. А серце розривав дикий біль. Дикий біль втрати коханої людини, без якої мене вже нічого не тримало на цій землі. Я обернулася назад і побачила дівчину. Вона стояла і зі страхом дивилася на мене, її білосніжне волосся розвівалося. Вона вагалася: робити крок до мене чи ні. Моя кров… У ній текла моя кров, але навіть це не могло мене зупинити. Бо якщо я залишуся, то зненавиджу її тільки через те, що вона буде мені кожної секунди нагадувати про кохання, яке я втратила. Їй краще буде без мене…

Я знов подивилася на безкрайнє море і зробила крок вперед, почувши за своєю спиною крик. Але море було ближче, аніж вона…

- Еля, відьмочка моя маленька… - мене хтось гладив по обличчі і легенько колисав. – Будь ласка, відкрий очі…

І я відкрила очі. Спочатку важко, силою заставляючи повіки підніматися.

- Свята Аміра! Еля! – Маверік був наляканий і цей страх легко читався в його очах.

Він притягнув мене до себе в обійми, обережно погладжуючи по волоссі. І від цього заспокійливого жесту сльози знову полилися із моїх очей.

- Вони мертві… - на межі слуху сказала я.

- Я знаю, вибач мене!

- За що?

- За батьків…

- Та при чім тут батьки?! – крикнула я, вириваючись із кільця його рук, а сльози нестримним градом падали на камінь. – Вони мертві! Надія і Амадей мертві! Бо якісь виродки захотіли влади над тим, над чим вони її не мають! – істерика і паніка від того, що я нічого не можу змінити, що я не можу ні повернути час назад, ні оживити їх, накривала мене з головою.

Злість бурлила в крові, підштовхуючи до хоч якихось дій, а руки, навпаки, безсило опускалися. Мене почало трясти і я знову почала задихатися.

- Відійдіть!

Хтось забрав мене із рук демона і я відчула, як у мене входить чужа магія. А тоді я знов відключилася.

- Що ми будемо робити? – почула ніби з-під товщі води чийсь голос.

- Для початку потрібно розбудити Елевтерію!

- Не треба мене будити, - ледь ворушачи язиком сказала я і відкрила очі.

Я лежала на дивані в кабінеті ректора. Сам ректор і король стояли біля вікна. Маверік сидів на підлозі, міцно тримаючи мене за руку. Єва, Олекса і ще двоє невідомих мені чоловіків стояли недалеко біля дверей із похмурими обличчями.

- Як ти, Еля? – одночасно запитали мене Маверік і король.

- Бувало і краще… - я важко піднялася на дивані. В роті було сухо мов у пустелі, але демон або прочитав мої думки, або щось інше, але зразу подав мені стакан із водою. Вдячно глянувши на нього, я осушила його до дна, але все як в суху землю.

- Що ти пам’ятаєш? – запитала мене Єва.

- Та все я пам’ятаю! – із ноткою роздратування сказала їй. – Вибач, - я потерла очі і глянула на неї. – Вибач, я не думала, що… що буде так важко…

Єва підійшла до мене і обійняла.

- Тобі не потрібно вибачатися, - вона погладила мене по волоссі.

- Елевтерія, - чоловік із коротким золотистим волоссям вийшов чуть вперед, - мене звати Стефан, я головнокомандуючий королівської армії. Це, - він вказав на високого і плечистого чоловіка, із короткою темною стрижкою і довгою чорною бородою, - Лікан, мій заступник. Ти можеш розповісти, що сталося? – і він глянув на мене своїми синіми очима, в яких читалося лише співчуття до мене.

- Все насправді так заплутано… - я схилила голову, а обидві мої руки стиснули в німій підтримці Маверік і Єва.

І я розповіла все, від самого початку, ще від подій на Землі, не приховуючи абсолютно нічого. Бо Єва правду говорила, що приховування фактів може призвести до ще більших проблем. Як от тепер. Бо Маверік відкрив мені одну дуже важливу деталь, якби я про неї знала раніше, то не попалася би на історію Асторі. Мої батьки були із Землі. Обоє. І вони там народилися. А решту він пообіцяв розповісти пізніше.

- Отже, - пролунав глибокий голос Стефана через декілька хвилин повної тишини, - Остеріль хотів захопити Архонію, тому йому потрібен був маг, на якому є мітка Хаосу, а його дружина хотіла позбутися прокляття, тому їй потрібні були маги, які бачать потоки. І все це зупинилося на одній людині.

Він уважно дивився мені в очі і хоч погляд його був м’яким, я його не витримала і відвела.

- То йому вдалося це зробити? – нарешті запитала те, що мене найбільше цікавило. – Він закінчив ритуал?

Настала гнітюча тишина, яка сказала все замість присутніх.

- Розрив простору стався на східних границях. Остеріль встиг зникнути до того, як ми прийшли до тебе, - повідомив мені демон, а я важко видихнула.

- Елевтерія… - король вперше за цей час відізвався хриплим голосом. Він був замученим, із синяками під очима, а зморшок ніби стало більше, ніж у попередню нашу зустріч. – Як батько, я не хочу тебе про це просити, бо ти така ж, як і моя Роза. Але як король я не можу вчинити по іншому, занадто багато людей вже померло, а скільки ще смертей може статися… Елевтерія, будь ласка, попробуй закрити розрив!

Маверік підвівся на ноги, дивлячись прямо на короля.

- Ви хоч уявляєте, про що її просите?! – він був злий. – Як вона має зупинити химер?!

Я взяла Маверіка за руку і посадила біля себе, бо встати все ще не могла.

- Ерік, - тихо сказала йому, нахиляючись ближче до вуха. – Ти знаєш, що я мушу це зробити.

Я стиснула його руку, а іншою обійняла його, погладжуючи по спині. Всі, хто були в кімнаті тихо розмовляли, відійшовши до вікна, не заважаючи нам.

- Еля, я так завинив перед тобою… - його голос був наповнений болем.

- Ні, досить. Ти нічим не завинив. Те, що ти спробував вбити батька, не було необґрунтовано…

- Він збожеволів, - тихо сказав демон. – Коли вони потрапили до цього світу, твоя мама вже була вагітна. Сильна магія нахлинула на них і твій батько не справився із нею. Він збожеволів, він почав вбивати людей просто через те, що міг, - мені було боляче це слухати, але я розуміла, що мушу знати правду. – Мені тоді дали наказ вбити його, бо це я привів їх до нашого світу після однієї експедиції. Я думав, що вбив його, але як бачиш – ні. Він став лічем. А твоя мама попросила повернути її на Землю. Після того, як народилася ти, я хотів перевірити, як вона. Але її вже не було в живих… Як я взнав, вона…