Розділ 11.

Наступний день почався із некромантії. Ми сиділи з Розою і говорили про сьогоднішній похід по магазинах, поки в кабінет не зайшов професор Страніч разом із Агроном і Маверіком.

- Дорогі студенти! – некромант оголив ряд білосніжних зубів на кшталт посмішки. – Сьогодні у нас дуже цікаве заняття! Ми разом із бойовими магами ідемо на вилазку! – це було сказано таким урочистим голосом, ніби він промову перед придворними оголошував. – Вам, Елевтерія, повезло подвійно!

А я просто сховала голову в руках. Повезло, аякже! Знов трупи на мене полізуть, як мухи на… Ну, загалом і так ясно.

Ми всі розійшлися вдягати польову форму і через п’ятнадцять хвилин зібралися на полі. Я підійшла до бойовиків, які косилися на некромантів.

- А чого вони тут? – запитав мене Айзек. – І чого ти з ними?

- Бо я також некромант і зараз у нас спільна вилазка.

- У тебе дві головні сили? – здивовано глянула на мене Ріа, а я лише кивнула.

- Ми зараз переносимося на одне із старих кладовищ, де за нашими даними якісь некроманти-недоучки проводили підняття мерців, а упокоїти їх не змогли, - пробасив Агрон. – Завдання: бойові маги захищають некромантів, некроманти упокоять трупів. Це буде враховуватися у загальний бал в кінці півріччя і гратиме важливу роль те, як ви себе покажете.

Я підняла руку.

- Кажіть, студентка Лаяна, - глянув на мене Октавій.

- У мене два запитання. Перше, чим я маю займатися?

Професор Страніч і Ніскарунам посміхнулися один до одного, Маверік ж посилено робив вигляд, що мене тут немає… або його. Хоч і виглядав грізно, а зелень його очей була розбавлена червоними вкрапленнями, ніби кров на траві.

- Ви, Елевтерія, будете займатися захистом некромантів, - сказав Агрон.

- І упокоїнням трупів, - із хижою посмішкою добавив Страніч, а я важко видихнула. – А друге запитання?

- У мене так і не має захисного амулету. Можете вважати мене боягузкою, але без нього на територію трупів я не піду!

- Що ж, це резонне зауваження, - Октавій почухав собі підборіддя. – Візьміть, - він скинув із себе амулет і простягнув мені.

- А ви? – протягнувши руку, вирішила уточнити.

- А мене будуть захищати бойові маги! – він знов весело посміхнувся.

- Розділіться на три групи і встаньте біля професорів! – сказав Агрон.

Я зразу підійшла до Агрона, на що він мені, о боже, мило посміхнувся і підморгнув, кидаючи незрозумілий для мене погляд для Маверіка.

Я хоч і хотіла розібратися із його відношенням, але на разі, чесно, у мене не було ніяких психологічних сил, щоб з цим розгрібатися. Можливо потім, коли хоч декілька своїх проблем вирішу, займусь і ним. Від мене він все рівно не втече!

Я подала руку професору і взяла з іншого боку за руку Тейм. Секунда – і ми вже стоїмо посеред лісу. Ще холодніше повітря, ніж в академії, швидко пробирається до кісток. Тут гуляє справжня заметіль. Сніжинки боляче врізаються в очі, від чого просто хочеться тримати їх постійно закритими. Посеред цього хаосу з білого покривала снігу виринають темні, майже чорні, надгробні плити, обплетені ліанами, ніби тріщинами, із зеленою пліснявою. Гроби стояли недалеко один від одного, ховаючись між деревами.

- Бойовики, що ви повинні робити в такому випадку? – Маверік нарешті подав голос і я зрозуміла, що скучила. Справді скучила за ним. – Некроманти не зможуть нікого упокоїти, окрім вас самих, якщо не будуть бачити навколишнього середовища!

Ми сплели магію докупи, накидаючи щит на весь цвинтар. Сніг долітав до щита і з невеличким спалахом голубого зникав. Ми віддали підтримку цього щита Валеріані.

- Добре, - сказав Агрон. – Дальше справа некромантів.

- Тут щось не так… - Октавій обвів поглядом навколишнє середовище. – Зосередьтесь на еманації смерті.

Я ледь відпустила магію повітря. Потоки зразу з’явилися перед очима і я жахнулася! Чорні грубі потоки, які затьмарювали інші, кидалися на людей! В прямому сенсі слова «кидалися». Вони були мов живі! Інші потоки повільно, але впевнено тоншали.

- Еля, що сталося? – побачивши жах на моєму обличчі, запитав Маверік.

- Вони вас зараз лишать без магії!

Професори, як і інші студенти, запитально на мене подивилися.

- Як лишать? – запитала якась некромантка.

- Хто лишить? – запитав Октавій.

- Нам потрібно швидко звідси забиратися! – сказав Маверік, який не сумнівався у моїх словах.

- Стій! Чому забиратися? Що сталося? – Октавій не вгавав.

- Я поясню в академії! – з притиском мовив Маверік.

- Ерік, у нас проблема! – невпевненим голосом сказав Агрон.

- І ще одна! – спокійним, але також невпевненим, добавив Кольтеус і вказав пальцем в сторону.

Ми всі перевели туди погляд. В повній тишині було дуже голосно чути, як хрустить сніг під ногами більше, ніж десятка мерців, які знову ж, повільно, але впевнено сунули на нас.

- Артефакт повністю розряджений! – в тишині голос Октавія прозвучав як вирок.

- Що? – перепитав Ерік. – А в тебе? – звернувся до Агрона.

- Майже пустий. Він може перенести лише одну людину.

- З тобою зрозуміло, ти з Елевтерією телепортувався, - Октавій запитально подивився на Маверіка, але нічого не сказав. – У мене теж пустий. Ель, скільки в нас часу?

Всі погляду втупилися в мене. Я знов випустила магію. Потоки вже були дуже тоненькі і я дуже боялася лише одного: якщо вони порвуться, це буде означати повну втрату магії чи лише опустошення магічного резерву?

- Декілька хвилин, - промовила я.

І почала створювати щит навколо нас, хоча давався він мені важко. Інші бойовики також почали підключатися.

- Ні! – крикнула я їм, бо від цього їхні потоки ставали ще тоншими. – Вам не можна! Валеріана, кинь щит!

Дівчина зразу відпустила магію і в обличчя знов полетів сніг, роблячи майже нульову видимість. У студентів в очах стояла паніка і професор Агрон на пару з Октавієм почали їх заспокоювати. І якщо Агрон скоріше за все розумів, що відбувається, то Страніч періодично кидав на мене запитальні погляди. Я накинула щит лише на нас і сніг знов почав затримуватися. Чорні обриси трупів виглядали зловіще за білою пеленою снігу.